–
і сотні нових висотних будинків як пальці
стримлять із надією
неба черпнути п’янкого
і поплавками
розхлюпують тишу
і жаль що
кора літ потріскує
димом рвучись у дорогу
відсутністю пахне
одна вона в світі безмежна
одна вона точить
і межить
і тишу краде
бездом’ям у тілі
бездом’ям у домі
усюди
де звук не відбився луною ніде
(Галина Мирослава)
