Рубрика
118 записів
Мабуть, найглибше можна відчути ці кілька рядків, поглянувши на роботу американської художниці Рейчел Нельсон, що мені особисто дуже дорога (натиснути на прізвище). Спочатку я хотіла назвати цю річ «Собі»… над головою чорною стрічкою галка галиться тіні крику лишає галюючи
листя як серце стягається в голки від надміру холоду та спеки безмовно кричить і колеться
і знову місто проникає в тебе нотою мі фонити без перерви саксофонним гуком вулиць мі мі мі місто
Ткані тисячоліттями рушники гір гріють душу пошаровані пасмами від тілесних відтінків що граються лише тінями
Ніколи не наважувалась писати колядки, а от «розродилась». Мамо, співайте Дихає зірка, пульсує. Обабіч Стріхи всміхаються ґонтами, сіном,
мовчання твоє не тому що сказати не можеш мовчання твоє не тому що не знаєш ти як мовчання твоє не тому що сльоза переможно підходить до горла та стискує
Стрілка годинника — рух уперед, не назад, Тільки її прилаштовують завжди до кола, Знаючи долі приблудних синів і собак, Що утікали від тих, хто їх любить удома.
ріки доріг витікають з нутра та печалі та течуть
P.S. Сердечно дякую п. Олесеві за відео «Ніч то»
сторінка 5 з 12
