Переглядаючи розділ про волинсько-холмські говірки в солідному дослідженні «Українські говірки у Польщі» Михайла Лесіва (щиро дякую за це перевидання «Центру учбової літератури»), натрапила на слово «гале», яке викликало у мене дуже приємні спогади. Дякую. Моя бабуся з маминого боку та татова родина старшого покоління досить часто вживали це слово з наголосом на останньому складі. Після останнього територіального поділу на райони, обидва мої родинні села потрапили до Шептицького району Львівської області, раніше вони були в різних районах — одне в Сокальському, друге — в Радехівському. «ГалЕ» — це щось на зразок: «треба ж!». Або «але є!», де «є» дуже виразне. Вживали слово «гале» мої родичі самостійно, не обов’язково у виразі, як наведено у книжці:«то мені гале». У словнику Грінченка цього слова нема. У поширенішому виразі «гале байдуже» «гале» фактично є словом «але», що трохи звужує його трактування.
Завдяки пану Лесіву пригадала собі, що мамина мама називала «кожушок на молоці» «бабкою». «Старкою» його називали родичі зі Львова.
Більшу частину слів десь чула, якісь з дому, якісь від різних людей, якісь лише з книжок. Але зі смакуванням читаю та насолоджуюсь. Пригадую, як колись, приїхавши з батьками до татового брата, розгубилась, коли мене попросили принести «городник» (штикова лопата, заступ, рискаль).
Красно дякую за аналіз, посилання, наведені історичні факти. Книга на майже 500 сторінок. Я ще не раз до неї зазиратиму. Та вже перше знайомство принесло чимало радості. Вдячна.
