За межами правил

Правила тримають у рамках. А ти не витримуєш навіть одягу, що стискує. З тебе тече:

стрічає осінь м’яко

листям

та гостро

ліктям вечорів…

Ти знаєш, що кожний, хто по вуха у правилах, викреслить, розсміється, якщо не в очі, то поза. Тут же множина. Однак серце не погоджується, воно боїться твоєї зради, воно кричить: ,,Ліктям, як листям, якими ліктями!”,  воно вслухається, воно чує, відчуває, що навколо відбувається, собою виловлює з космосу слово, єдине слово, яке вбирає всі твої відчуття, інші – зайві. Ти не знаєш чому, та ти йому віриш, бо серце твоє віддається, віддається любові, любові всеохопній, у якій нема й тіні нечистоти недовіри.

 Серце знає завжди, тебе ніхто не переконає в іншому, коли краще залишатись у затишку збудованої хатини, у рамцях правил, а коли місця і на землі мало. Воно як антена, найкраща антена в світі, йому навіть у страшному сні не насниться поставити в один ряд  білочку з  білим,  лисичку з лисим, шукаючи кореневу систему. Тільки йому продовжуєш довіряти:

стрічає осінь м’яко

листям

та гостро

ліктям вечорів

галопом однохіддю ристю

косища пОвстаючи днів…

Заповстане волосся осені, заповстане, а твоє серце продовжує говорити:

в озер очах тремтять тумани

вуста небес на смак полин

а вітер безтурботно п’яний

чіпає все чого б не смів

він п’є та п’є аж забагато

невже притулку не знайде

гукає

може дасть пізнати

чи щастям його воля є

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *