Наплинуло. Війна диктує своє
Кат
Вечір гальмує денне, тягне чимдалі з кола.
Час просить йти угору. А хтось нищить світ навколо,
Перетинає світанок мороком. Ради чого?
Скажуть колись нащадки: — Не було нічого святого.
Вічність пораненим птахом стукатиме усюди
Його колись теж не стане, та тінь його завжди буде.
Часами вона притихне, проте наростатиме знову,
Коли защемить під серцем від спогадів, як осторога.
Яким би не був ти птахом, обернешся і побачиш,
Як зло викорінює щастя, упевнене: світ пробачить.
ГалинаМирослава
