Розшукуючи фільми, де грала актриса Наталія Кованько, родом з Криму, дружина режисера Турянського (в українських виданнях), у російських виданнях — Туржанського (уродженець Києва), сестра двох режисерів Фастовичів
(всі вони емігрували з Криму у 1919 році), біографія Наталі має багато неясного (внучка Олена (Єлєна, дочка єдиного сина Наталі) подає не ту інформацію, яку дають інші джерела, ці дані стосуються дат та стосунків з чоловіком, які до останнього дня життя Наталі, за твердженням дочки, були ідеальними. Олена каже, що її бабуся народилась 26 жовтня 1900, а не 13 вересня 1899, а померла в Парижі 21 липня 1974, а не в Києві 1967 року),
натрапила на стрічку 1917 року «Пригоди Стецюри» студії «Біофільм», у якому чоловіка Стецюру грала жінка — Наталія Кованько.
Фільм вважається втраченим. Анонсується так: «Пригодницький фільм. Герой — знаменитий борець, український „король заліза і ланцюгів“ Стецюра».
Є ще дві назви цього фільму: «Російський матрос» та «Російський мацист» (слово мацист — давньоримський раб, згадується також у «12 стільцях», там Кіса Вороб’янінов каже, що Іполита Матвійовича за великий зріст, а особливо за вуса, називали мацистом, хоча справжній Мацист був безвусим. Слово мацист асоціювалось у тих роках з персонажем, якого зіграв Бартоломео Пагано у популярному фільмі «Кабірія» Джованні Пастроне у 1914 році. До речі, сам Пагано офіційно змінив своє власне ім’я на Мациста після «Кабірії», за якою швидко з’явилась велика серія італійських фільмів з головним героєм Мацистом, якого продовжував грати цей самий актор).
Режисер фільму про Стецюру — Перестіані Іван Миколайович (1870—1959), уродженець Таганрога, до речі, 1928 року він був режисером Одеської кінофабрики ВУФКУ, де поставив фільми: «Лавина» (також співавт. сцен. з Г. Затворницьким) та «Поговір» (1928), з Україною його ще пов’язує типовий радянський фільм 1926 року «Савур-могила», де за сценарієм радянські підлітки-розвідники («червоні дияволенята») переслідують Нестора Махна).
Чи існував такий Стецюра, чи це були роки слави Івана Піддубного, чого кінематограф не обходив стороною, міг стати прототипом і борець з Курщини Григорій Русаков, дебют якого відбувся в Донецьку (Юзівці), коли він працював на шахтах Донбасу, важко сказати. Залишається сподіватись, що фільм ще знайдеться.
