Постать Е́дварда Ридза-Сміґли (Edward Rydz-Śmigły, 11 березня 1886, м. Бережани, Королівство Галичини та Володимирії, в сім’ї підофіцера австрійської армії Томаша Ридза та Марії Баб’як з української греко-католицької родини — 2 грудня 1941, м. Варшава), польського військового та політичного діяча, маршала Польщі (1936), досить відома в українській історії. Під час Першої світової війни він був керівником батальйону в складі Польських легіонів, брав участь у боротьбі української держави з більшовизмом, пізніше був Головнокомандувачем польської армії (під час Польської кампанії 1939 року), заслуживши Орден Білого Орла (1936 р.). Відомо, що належав до масонів.
Народившись на території колоритної, сповненої української автентики, Бережанщини, випускник Бережанської гімназії, Едвард Ридз впродовж життя контактував з великою кількістю українців, визнавав їх ідентичність, проте не сприймав серйозно їх національні прагнення у межах польської держави, навпаки, причетний до протиукраїнської політики польського уряду в другій половині 1930-х р.р..
Його біографія досить відома…
Е́двард Ридз-Смі́гли (продовження біографії тут)
…
Це сухі дані, а завжди хочеться відчути внутрішній світ людини, пориви, емоції, рівень розвитку душі, які так чи інакше прориваються у творчості, навіть коли вона не сягає значних висот.
Едвард встиг залишити по собі кілька картин та малюнків, а також поезій — по-військовому стриманих та насичених символами.
Якби не знала, що мати художника була українкою, мабуть, не звернула б увагу на блакитно-жовтий килим біля храму.
Земля не набуває таких кольорів… це символ, символ дороги до храму (Божого храму). Храм дуже похмурий, адже часи важкі.
Можливо, цей загороджений Храм був Польщею у свідомості Едварда, де він бачив українське захищеним лише у спілці….
Цікаво знати, як людина приймає чи сприймає себе. Особливо це помітно на портреті. Портрет вище написаний художником тоді, коли він уже досягнув висот у політиці, проте, судячи з відчуттів самого автора, був пригнічений загальним станом речей, розчинений у думках, особисте для нього, як видно, маловажливе, у погляді вловлюється недовіра та непевність, а також намагання прозирнути у майбутнє, щоб не помилитись і прийняти правильне рішення.
Приблизно у той самий час Едвард написав «Сонет про відпочинок для заспокоєння», де є такі слова:
Sonet o spoczynku dla troski
Ciszą nasiąka las i góry,
Jesiennym zmierzchem noc się zbliża,
Mgła już zasłania widok krzyża,
Po stokach w dół zstępują chmury.Zacichło polnych świerszczy granie,
Zamilkły dzwonki stad pod lasem,
Jeszcze się tylko ozwie czasem
Wśród gęstwy ptaka trzepotanie.I on już zamilkł, jak liść w ciszę.
Wszystko ucicha. Pośród cieni
Snuje się cierpka woń jesieni.Mroczno i cicho — nic nie słyszę.
Nie ma ni ciszy ni zmęczenia;
Dzień po dniu płynie, czas się zmienia.
Jesiennym zmierzchem noc się zbliża,
Mgła już zasłania widok krzyża,
Po stokach w dół zstępują chmury.Zacichło polnych świerszczy granie,
Zamilkły dzwonki stad pod lasem,
Jeszcze się tylko ozwie czasem
Wśród gęstwy ptaka trzepotanie.I on już zamilkł, jak liść w ciszę.
Wszystko ucicha. Pośród cieni
Snuje się cierpka woń jesieni.Mroczno i cicho — nic nie słyszę.
Nie ma ni ciszy ni zmęczenia;
Dzień po dniu płynie, czas się zmienia.
Dragoslavele (Rumunia) 1940
(Замочує тиша і ліс, і гори,
Осіннім смерком ніч надходить,
Туман затінює і місяць небозводу,
По схилах вниз хмарини сходять.
Позатихали цвіркуни,
Замовкли дзвони стад під лісом,
І тільки часом птах над хмизом
Як розтріпочеться крильми.
Мовчить він вже, як лист у тиші.
Усе стихає. Серед тіней
Снується аромат осінній.
Похмуро й тихо — я не чую
Нічого, нема ні тиші, ані втоми;
Час зміниться, як день потоне.
(Переклад автора статтті))
2 грудня суворої зими 1941 року ще повного внутрішніх сил Едварда Ридза-Смі́глу вражає смертельний серцевий напад, одним махом обриваючи всі надії та сподівання. Залишаються спогади, картини, вірші.
Po prostu zamknąć ból westchnienia,
Więc ciszą modlę się milczenia:
Niech się Twa wola spełni, Boże!
(«Sonet z poszukiwaniem słowa»)
–
(Замкнути просто біль зітхання,
У тишу молюся мовчанням:
Най сповниться воля, о Боже, твоя!
«Сонет з відшукування слова»)
