Іноді якась річ може так вразити, що довго живе в твоїй пам’яті, викликає море відчуттів та емоцій. Такою стала для мене робота художника Аттіли Палотая, якого знаю з Фейсбуку.
Останнім часом помічаю за собою, що чим менше бачу на полотні, тим сильніше на мене впливає лінія, обриси, натяки…
Дякую, Аттіло.
P.S. Якщо казати українською Ат-тіло по складах, то виникає відчуття потрібності відкинути тіло, забути про нього. Відкинути тіло заради більшого…
P.P.S. Написала слово більше — і втерпла. Біль…ше — ще біль…
