6 березня

Гортаючи сьогодні інтернет-сторінки в пошуках інформації про найстаршого татового брата Володимира, Володимира Петровича Козака, якої так і не віднайшла, була неприємно шокована, що мій стрийко, померши у 1998 році, зареєстрований як живий на сайті, що подавав інформацію до виборів. Скільки ж разів з 1998 року за татового брата хтось міг голосувати, або його голос був у числі тих, хто не прийшов на вибори?!

Знаю, що стрийко Володимир брав участь в УПА, як і брат Петро, що загинув у криївці, та про якого згадують на сокальських сайтах. Доля вберегла Володимира, Влодка, як казали в родині, від насильницької смерті та катувань у Гулагу.

Стрийко брав участь в останньому бою упівців на Волині, ніхто, крім одного друга чи то з його села Хороброва, чи з Сокаля, де дядько тримав до війни та якийсь час під час неї крамницю, не знав справжнього імені стрийка (до приходу СРСР він мав власну невеличку крамницю з тканинами, щоб придбати товар часто бував у роз’їздах, всі це знали, отож, у нього завжди було алібі: поїхав по справах). Коли з його гурту, що відстрілювався, лишилось лише троє, а ворогів з усіх сторін насувалось повно, хлопці домовились розходитись поодинці в різні сторони та непомітно повертатись домів. Стрийко довго добирався з пригодами додому, на щастя, успішно, зумівши уникнути підозр. Після цього він не підтримував з підпіллям жодних зв’язків, проте до кінця днів не мав любові до ворогів України і жив надією, що Україна розквітне.

Тіло і дух

 

 

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...