Тихо відчинив
коли є губилося в нема видиме в прихованому життя в темноті печалі і образ перетворювався в тінь
Рубрика
Поезія
114 записів
На весь голос
ти кричиш на весь голос іноді від болю не чують майже не чують
Біль
болить душа місця живого нема а дати раду з тим болем лем
Ми виходимо в дощ
Серед моїх віртуально знайомих двоє вже під підозрою на короновірус, хвилювання за них вилилось у слово… Ми виходимо в дощ Ми виходимо в дощ мамо
Доміно
Думки про доміно, що є чи не у кожному домі, сьогодні домінували наді мною. Я згадала прочитане у Андреаса Окопенка (1930–2010), австрійського письменника, що писав українською лише в ранньому дитинстві: «Ти минаєш. Час оновлюється.»
Тіло Венеції
тіло Венеції м’яко пронизують вени цінність їх крові торкає каміння віки краплі гондол (старовинні пулени)
З неба земля…
З неба земля виглядає як мікросхема, чітко поділена різноманіттям фігур, барвами ліжників зелені, осені, неба, знаками рік як вітрил.
Де мій Девін
дуне вітер і серцем украй я знайду де Морава впадає в Дунай щоб нестись
Поза миттю
за крапкою миті що обмежує тебе чіткими знаками позамиті усесвіт лежить неосяжний
За склом
окулярам знаку нескінченності затісно на носі буття він намагається пролізти усюди вибиваючи скельця
сторінка 2 з 12