Художник – Степан Омелянович Нечай (11.11.1941, Збараж -19.05.2003). Був членом Спілки художників СРСР. Заслужений художник України. — Якось поглянула на “Зиму” художника Степана Нечая, відомого передусім своєю діорамою “Зборівська битва”, йокнуло серце – перед очима постала балетна сцена: балерини дерев танцюють при наглухо закріплених ногах… Потекло: *** не встигло віршем розлетітись листя не встигло щедро […]
не мов про це мені
(Художник – Іван Пуні, Jean Pougny) cвічка світу квітне з віч опада туман голі душі голі дні шрамів ураган конденсує день на дні знижує плече і по крові й по сльозі аква-рель тече (Галина Мирослава) P. S. Дружина Івана Пуніна Ксенія Богуславська мала те саме прізвище, що й дорога мені людина – художниця Юлія Богуславська, яка […]
(Художник – Валентин Рекуненко ) *** папір проривається з мушлі земного життя з глибокої ванни куди опускається тіло човном вибираєшся воду навбік від стебла щоб веслами пам’яті неба торкнутися ліри (ГалинаМирослава)
(https://66.media.tumblr.com/2623e37b76b0faa28f7b336998cadd87/tumblr_oc83hjwoOT1t3ap4fo1_500.gif) Розплітання розплітаю тебе щоб пізнати щоб дека звучала щоб відчути як дихаєш чим щоб проникнути в суть розплітаю тебе ти зливаєшся з простором рами пропадають і світ виявляю який уміщає УСЕ і цей світ це є Ти… я наповнююсь… Ти… й починаю всім серцем заплітати тебе захищати від бруду від мсти не встигаю все герці та герці […]
(зображення створене на комп’ютері) *** знаю я ще мене немає глина ще безголова п’ю з Божих д’лонь захлинаюсь ковтаю набрякаю зву…зву…зву…чу не лишаюсь у тілі не маю де затриматись де? голова що як корок навміць тримає глину всю у своїх руках сьомий день до кінця доходить ще не ніч та мені пітьма глину місить усе […]
(В останню путь. Робота створена на комп’ютері) Розпливаються шарами тонкі матерії, залишаючи камінь тіла, завинений та впакований, як цукерка чи пак тяжкий шматок льоду, в своє останнє вбрання в камері, поволі опускатись у глибину темені підводним “наутілусом”, наче затягуючи тім’ячко новим шаром землі, щоб стати кормом, надією для менших світу цього вижити попри всі голодомори, […]
(Автор полотна – польський художник Давид Фіґєлек, Dawid Figielek) *** По клавішах біжить життя, Камінні виступи між впадин. І неможливе вороття, Хоч лунить скрізь, Не зна світ ради. І навіть коли ти не йдеш, Тебе несе часопотоком, Часопотопом меж і веж До розкривання світла оком, Допоки оркеструє кров, Лоскоче вусиками тиші, Яка витворює покров. І ти колишній, І […]
Передозування болем
ти освітлений завжди
де й коли б ти не був
тебе очі пасуть
всього сущого поруч