Про поезію

Навіть якщо те, що писала з глибини свого серця, у якому розлився океан пережитого, безслідно кане в нікуди, знаю, що писала щиро, з чистим серцем,  саме це і є основою ПОЕЗІЇ, як розумію її, саме це і  створює відчуття, що проймає, водить за собою, розчулює, наповнює, розширює світ навколо.

Я не потребувала виділитись ніколи (навіть навпаки, іноді аж занадто віддалялась від реального світу), демонструвати себе, закохувати в себе чи захоплювати собою через вірші – щось у тому є не зовсім чисте, однак ,,вирощеними плодами” не раз хотілось частувати, плодами, які ,,мені самій смакують”.

Читати вголос добре (не фальшиво) можу лише в атмосфері душевній, доброзичливій, інакше мене заклинює, до того ж лише тексти, які пробирають мене саму, навіть власні деякі тексти через роки прочитати так, як їх треба би було прочитати, не можу, бо змінилась.

Сьогодні у старих записах пошти натрапила на один відгук з YouTube, який і через роки говорить до мене серцем.

Ім’я автора затушовую, адже лист був не під відео, з приватних.

Поезія… Її створює поезія… Не обличчя, не форми тіла, не колір, не стать, не вік, не час, не місце … Поезія.