15 січня

Почався Новий рік за старим стилем. За останні дні мені на пошту надійшло кілька повідомлень з одного комп’ютера під різними ніками, адреси поштових скриньок містять по кілька перенаправлень, всі закінчуються однією адресою у mail.ru. Листи з Донеччини, як підказує всюдисущий Google, однак написані англійською мовою, доброзичливі, з подяками, а от висвітлювати їх не наважуюсь через оці перенаправлення, через mail.ru, а ще мучить думка, що, можливо, людина з тих країв просто намагається врятувати себе цим заплутуванням… Внутрішньо прошу пробачення, що не публікую.

У голові крутиться вірш Валерія Іллі….

P. S. Цей вірш зі збірки ,, Розширеними очима”, що вийшла 2005 року,  за дивним збігом обставин її видало те саме львівське видавництво ,,Сполом”, яке випустило у світ до того, у 2001 році, і мою збірку.

Я спілкувалась з паном Валерієм лише один раз у своєму житті, добре пам’ятаю свої враження, свої відчуття, бачу перед очима і зараз Його, його маленький кабінет, пригадую, як якісь люди заходили- виходили, а ми продовжували вести розмову, він читав твори своєї дружини та наполегливо радив ,,зайти у ,,Річище Великого Стилю””.

Я усе пам’ятаю і бережу в серці (це єдине надійне місце, як виявилось, де можу щось зберігати) подаровану мені паном Валерієм ,,Сваргу”, його листа, де він дуже прихильно висловився про мої перші речі, частина з яких з часом безслідно якимось чином зникла, порівняв мене з Траклем, про якого тоді майже нічого не знала, таким йому видалось моє письмо…

Я знала, що Чорнобиль пройшов крізь нього, що у нього проблеми зі здоров’ям (він про це говорив під час розмови), та навіть припустити не могла, що так скоро він піде за небокрай… Тужно…