(Потяг життя продовжує свій хід…)
Тільки почалась осінь, рівнодення минуло.
Якось була я в ролі осені. Давно, ще в молодшій школі. І не мала на собі традиційно довгої сукні. Збіг час — знову я осінь, розкрила обійми пастки пора осіння, передостання в житті, коли багато чутого, прочутого, баченого, перебаченого хоче вискочити оголитись для ока, вуха, серця, намагаючись перегнути коромисло. А ніч все одно довшає…
