ще топчеш ряст
а речей навколо
що залишились від тіл яких немає вже на землі
більшає
час відкриває засліплені своїм очі
витоншує внутрішній слух
щоб починати чути тих
кого ніколи не знав та не міг знати
хоча він та вона
тут є
бо були
і затримують твоє дихання
і зупиняють твою легковажність
як усі хто пішов
втискуючи твої хребці один в одний
(ти ніколи не цікавився скільки насправді маєш тих хребців
33? менше? більше?
надлишок та недостача ховаються лише в нерухомій частині
хіба ні)
вони для тебе завжди літери
33 літери твоєї азбуки
розтягнені вздовж твого хребта
від атланта А до рудимента Я
буквиці що нагадують про початок
про адама
дари
(а дам я тобі а дам)
про слОвО
єву
(це вже згодом тінь її заступатиме слово)
щоб за сьомою точкою
точкою пізнання
що виступає над іншими
наповно від Є до О клекотіти
завершуючи поперечне видохом У
за яким нерухомість урухомлюється лише разом з новим Я
(Галина Мирослава)
