Невидимі

З-поміж усіх історій найпопулярнішими є оповіді про блудних синів. На тихих, мирних, які усе життя витирають чужу кров та перев’язують людські рани без навіть маленького бажання бути в центрі уваги, часу та емоцій не вистачає. Світ зауважує вітер, а не спокій… Спокій для світу – нуль, звичний стан, не екзотичний, апчхи більше важить, то хоч видих повітря… Вітер як та одержимість, коли ,,несе”, щоб ти, не пережовуючи, не думаючи про наслідки, емоційно виливав (демонстрував) усе, що скочило до голови тої миті… А ще бажано, щоб подавав це помпезно, мов їжу богів… А якщо не вистачає одержимості, тоді порятує імітація, імітація вітру, збурення, неспокою. Сміливо вперед… О, дорогий пане Шекспіре, вибачте, що не можу скинути капелюха – не ношу. Театр, актори, сцена… Однак, актору треба сцену, трибуну, постамент, трон, щоб стати над, над натовпом, бодай уявні, а якщо ти не любиш над і не погоджуєшся на під?! Якщо ти – спокій?! Невже ти тоді невидимий?