–
від екранних ночей до забілених пам’яттю тіней
від розписаних стін до відсутності простору дня
крізь попрірвлений час і порізану тишу на скиби
вибуховими хвилями
унакрив
без пуття
переходиш і йдеш через таїнства зречень
щоб назорене небо у серці вляглось
замикання коротять
всеєдністю течій
а найбільше мовчанням на виклики SOS
ти виходиш сказати приходиш послухати
ніч
наче очі закривши губами повік щось чекає
не спиняючи руху
вигойдує тіло як трос
і човном вниз по серцю пускає
Галина Мирослава
