Зузанна Гінчанка

Знаєш, що кожен потребує свого. А коли живеш поезією усе життя, відколи себе відчуваєш, то дуже обережно та трепетно ставишся до неї, багато чого не можеш прийняти чи пустити в свій світ. Не завжди це можеш висловити вголос, бо розумієш, що кожний поет знаходиться на своїму рівні відчуття і розуміння поезії та світу взагалі, має свої амбіції, які його обмежують, ховаєшся зі своїм у свою “ямку” аби не нашкодити, бо знаєш з власного досвіду, що людина – вразлива істота, іноді аж до хворобливості. Знаєш, що не маєш права завдавати болю нікому, хоча так важко все врахувати, а ще важче погамувати власні пристрасті.
Знаєш, продовжуючи шукати свого, що не дратує тебе своєю неоковирністю чи внутрішньою незаповненістю. Не часто вдається натрапити на поезію, яка несподівано пройме тебе, зачепить не просто асоціаціями, а глибиною поетичного відчуття, чим зробить твій день святом.
Я дуже щаслива, що відкрила для себе польську поетку Гінчанку. Власне, вона видала, маючи 19 років, єдину поетичну збірочку (https://polona.pl/item/24689464/4/), більше не видавалась, проте скільки тут поезії!
PHOTO: MUZEUM LITERATURY/EAST NEWS Zuzanna Ginczanka, 23.04.1938. ZUZANNA GINCZANKA - POLISH POET OF JEWISH ANCESTRY. Zuzanna Ginczanka, wlasc. Zuzanna Polina Gincburg (1917-1944) - polska poetka pochodzenia zydowskiego.
PHOTO: MUZEUM LITERATURY/EAST NEWS
Zuzanna Ginczanka, 23.04.1938.
ZUZANNA GINCZANKA – POLISH POET OF JEWISH ANCESTRY.
Zuzanna Ginczanka, wlasc. Zuzanna Polina Gincburg (1917-1944) – polska poetka pochodzenia zydowskiego.

Зузанна (по-дружньому Сана) Гінчанка, Zuzanna Ginczanka, насправді, Сара Поліна Гінзбург ( 9 березня 1917 р. у Києві –  1944, Краків) походила з асимільованих євреїв. Батько був юристом, мати – хатньою господинею. Її батьки  після початку Жовтневої революції покинули українську столицю та оселилися у 1922 році в Рівному на Волині (тоді територія Польщі). Бабуся Зузанни, Клара Сандбер, тримала там ексклюзивну аптеку. Батько після розлучення з матір’ю виїхав у Берлін, мати згодом вийшла заміж та подалась з вітчимом до Іспанії, залишивши дочку зі своєю матір’ю. Будинок Клари Сандберг знаходився на головній вулиці Рівного, про нього збереглась згадка завдяки письменнику Єжи Анджеєвському, а також поету Яну Спєваку, що жив у Рівному.

Дівчина, за словами матері, написала першу риму в 4 роки, першу баладу у 8, проте польські джерела вважають, що писати почала з 10 років.  Вперше опублікувалась  у гімназійній газеті в 14 років.

“W gałęziach gruszy zawisł wam księżyc, jak choinkowe złociste czółno, a w wargach malin milczą legendy o sercach, które skrwawiła północ”
(“В галуззі груші зависає місяць поміж хвоїнок золотистим чОвном, в вустах малин легенди про серця, що  ніч скривавила, вмовкають вгуст наповно”, римований переклад)
За наполяганням Ю.Тувіма  Зузанна взяла участь  у  поетичному конкурсі в 1934 році, де отримала нагороду. Навесні 1935 року розпочала співробітництво з “Wiadomosci Literackie”; належала до поетичної групи “Скамандер”.

 “… a pokochać słowa tak łatwo: trzeba tylko wziąć je do ręki i obejrzeć jak burgund — pod światło” (” закохатись в слова, що в квіти: лише треба узяти їх в руки і оглянути як бургунд – на світлі”, римований переклад)

Після отримання середньої освіти переїхала до Варшави, де почала вивчати педагогіку в університеті. У 1936 році  писала для “Pins”. Приятелювала з багатьма письменниками, зачаровувала їх своєю красою, зовнішньою та внутрішньою. Вона була натхненницею для багатьох відомих поляків, а також перекладачів з інших країн. У 1936 році Сана випустила свою єдину книгу віршів під назвою “Про кентаврів”.

Відомий український поет, сучасник Сани,  Євген Маланюк (1897-1968), що жив на той час у вигнанні у Варшаві,  вперше почувши поезії Гінчанки, підбіг до Тувіма, затамувавши подих, і в редакції офісу  Польсько-українського бюлетня назвав її “відмінною поетесою”.
Гінчанка написала кілька драм для радіо. У 1937 році по радіо йшла її  разом з А. Новицьким програма “Під дахами Варшави”, а у 1938-му вони з Новицьким робили “Американські сенсації”.

У страшному 1939 (травень місяць) вона писала:”Na maju, rozstaju stoję u dróg rozdrożnych i sprzecznych, gdy obie te drogi twoje wiodą do spraw ostatecznych” (“До травня, як в плавнях, я стану на роздоріг супереччі, обидві дороги ці зводять до справ остаточних урешті”, переклад римований)

Після початку Другої світової війни втекла до Львова. Вийшла заміж за мистецтвознавця Майкла Вайнзігера, у той же час мала близькі стосунки з графіком Янушем Возьняковським .

17 вересня 1940 року була прийнята до Спілки радянських письменників України. Опублікувала і переклала на польську мову вірші інших авторів у “Nowych Widnokręgach” та “Літературному альманасі”. Після окупації Львова нацистською Німеччиною в червні 1941 року переховувалась у місті до 1943 року. З цього періоду походить її вірш “Non Omnis moriar”, в якому йдеться про власницю квартири, де ховалась, яка повідомила поліцію про місцеперебування Зузанни. Дивом письменниці вдалось врятуватись. З 1943 року вона оселилась з чоловіком у Кракові в помешканні подруги дитинства з Рівного Блумки Фрадіс. Рік не виходила з дому. Проте восени 1944 року в результаті доносу сусідів була заарештована гестапо і незабаром розстріляна у дворі в’язниці .
http://culture.pl/pl/artykul/sana-saneczka-gina-piekno-i-pietno-zuzanny-ginczanki
Non omnis moriar – moje
dumne włości,
Łąki moich obrusów, twierdze
szaf niezłomnych,
Prześcieradła rozległe,
drogocenna pościel
I suknie, jasne suknie pozostaną
po mnie…”
/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...