Зузанна Гінчанка

Зузанна (по-дружньому Сана) Гінчанка, Zuzanna Ginczanka, насправді, Сара Поліна Гінзбург ( 9 березня 1917 р. у Києві — 1944, Краків) походила з асимільованих євреїв. Батько був юристом, мати — хатньою господинею. Її батьки  після початку Жовтневої революції покинули українську столицю та оселилися у 1922 році в Рівному на Волині (тоді територія Польщі). Бабуся Зузанни, Клара Сандбер, тримала там ексклюзивну аптеку. Батько після розлучення з матір’ю виїхав у Берлін, мати згодом вийшла заміж та подалась з вітчимом до Іспанії, залишивши дочку зі своєю матір’ю. Будинок Клари Сандберг знаходився на головній вулиці Рівного, про нього збереглась згадка завдяки письменнику Єжи Анджеєвському, а також поету Яну Спєваку, що жив у Рівному.

Дівчина, за словами матері, написала першу риму в 4 роки, першу баладу у 8, проте польські джерела вважають, що писати почала з 10 років.  Вперше опублікувалась  у гімназійній газеті в 14 років.

«W gałęziach gruszy zawisł wam księżyc, jak choinkowe złociste czółno, a w wargach malin milczą legendy o sercach, które skrwawiła północ»

(«В галуззі груші зависає місяць поміж хвоїнок золотистим чОвном, в вустах малин легенди про серця, що ніч скривавила, вмовкають вгуст наповно», римований переклад)

За наполяганням Ю.Тувіма  Зузанна взяла участь  у поетичному конкурсі в 1934 році, де отримала нагороду. Навесні 1935 року розпочала співробітництво з «Wiadomosci Literackie»; належала до поетичної групи «Скамандер».

 «… a pokochać słowa tak łatwo: trzeba tylko wziąć je do ręki i obejrzeć jak burgund — pod światło» (» закохатись в слова, що в квіти: лише треба узяти їх в руки і оглянути як бургунд — на світлі», римований переклад)

Після отримання середньої освіти переїхала до Варшави, де почала вивчати педагогіку в університеті. У 1936 році  писала для «Pins». Приятелювала з багатьма письменниками, зачаровувала їх своєю красою, зовнішньою та внутрішньою. Вона була натхненницею для багатьох відомих поляків, а також перекладачів з інших країн. У 1936 році Сана випустила свою єдину книгу віршів під назвою «Про кентаврів».

Відомий український поет, сучасник Сани,  Євген Маланюк (1897–1968), що жив на той час у вигнанні у Варшаві,  вперше почувши поезії Гінчанки, підбіг до Тувіма, затамувавши подих, і в редакції офісу  Польсько-українського бюлетня назвав її «відмінною поетесою».

Гінчанка написала кілька драм для радіо. У 1937 році по радіо йшла її  разом з А. Новицьким програма «Під дахами Варшави», а у 1938-му вони з Новицьким робили «Американські сенсації».

У страшному 1939 (травень місяць) вона писала:»Na maju, rozstaju stoję u dróg rozdrożnych i sprzecznych, gdy obie te drogi twoje wiodą do spraw ostatecznych» («До травня, як в плавнях, я стану на роздоріг супереччі, обидві дороги ці зводять до справ остаточних урешті», переклад римований)

Після початку Другої світової війни втекла до Львова. Вийшла заміж за мистецтвознавця Майкла Вайнзігера, у той же час мала близькі стосунки з графіком Янушем Возьняковським .

17 вересня 1940 року була прийнята до Спілки радянських письменників України. Опублікувала і переклала на польську мову вірші інших авторів у «Nowych Widnokręgach» та «Літературному альманасі». Після окупації Львова нацистською Німеччиною в червні 1941 року переховувалась у місті до 1943 року. З цього періоду походить її вірш «Non Omnis moriar», в якому йдеться про власницю квартири, де ховалась, яка повідомила поліцію про місцеперебування Зузанни. Дивом письменниці вдалось врятуватись. З 1943 року вона оселилась з чоловіком у Кракові в помешканні подруги дитинства з Рівного Блумки Фрадіс. Рік не виходила з дому. Проте восени 1944 року в результаті доносу сусідів була заарештована гестапо і незабаром розстріляна у дворі в’язниці .
http://culture.pl/pl/artykul/sana-saneczka-gina-piekno-i-pietno-zuzanny-ginczanki

«Non omnis moriar — moje
dumne włości,
Łąki moich obrusów, twierdze
szaf niezłomnych,
Prześcieradła rozległe,
drogocenna pościel
I suknie, jasne suknie pozostaną
po mnie…»