7 березня

Восьмого березня наша родина завжди згадувала мамину маму, мою бабцю Михайліну (я не помилилась, саме через і – таке вже мала вона ім’я). Це був її день – день народження, уродини. Так у моєму житті вже й залишиться, хоча вона давно в інших світах.

Сирота з перших років підліткового віку, сестра-доглядальниця якої швидко залишила її саму будувати своє життя, помчавши від туги на пошуки свого хлопця, що вирушив перед тим до Америки,  жінка-самоук, що кожну днину невтомно віддавала праці, проте не мала й дня без прочитаних хоч кількох сторінок якоїсь книги, які просто “пила”, щотижня приносячи з бібліотеки новий стосик. Не знаю як, бо бабуся була навдивовижу мовчазною та стриманою, будучи жвавою у рухах та виявляючи миттєву реакцію, я завжди її відчувала. Пригадую її  глибокі очі, королівську поставу та внутрішню доброту.  Сповнена самоповаги, вона трималась від світу на філософській відстані, проте я знала, що вона  бачить мене зсередини, бачить у часі позаду та в часі  попереду, відчувала її любов, як відчувають ангела-хоронителя поблизу, чуття йшли через погляд, рух, доторк, через влучно сказане коли-не-коли слово…

Все інше, що відбувалось 8 березня, завжди здавалось якимось пустеньким, несправжнім, весняною грою, яка не має прив’язки до дати.

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post