У дорозі (дитяче оповідання)

Подяки художнику Юрію Шевчуку за такі гарні машини

Галина Мирослава. “У дорозі” (оповідання для дітей)

Ми з братиком їдемо з батьками на гостину. Тато сидить за кермом, ми з мамою товчемося ззаду. Дорога зовсім замашинена. Хоч нам треба поспішати, всі авта вишикувались рядами й не рухаються. Тато комусь телефонує. Я мовчу, хоча дуже хочеться його питати, а ще більше — радити, та я знаю, що він не любить втручань у розмову. Чую, що татко комусь пояснює: “Ми стоїмо”. Мій маленький братик відразу реагує, звертаючись голосно до мами: “Мамо, але ж ми сидимо”. Мама вказівним пальцем дає зрозуміти, що не слід так говорити, а коли тато вимикає телефон і кладе набік, пояснює: “Тато вибачався, що не встигаємо, він говорив про транспорт, а не про нас. Машина не може зараз їхати — вона стоїть нерухомо в черзі за іншою машиною, яка теж завмерла в очікуванні. Ми, пасажири, дійсно сидимо, але навіть якби ми лежали або лазили по машині, тато б промовив, що стоїмо, міг ще сказати, що застрягли”.

Я дивлюсь на дорогу і бачу, що одна з машин перед нами різко звертає ліворуч. Цього разу і я не можу змовчати. Раджу татові повернути. Тато, стримуючи незадоволення, звертає мою увагу на суцільну білу лінію, що ділить дорогу на дві смуги, по одній з яких ми їдемо: “Розмітку бачиш? Переїжджати цю лінію заборонено”. Я киваю головою.

“Невже нам сьогодні не вдасться погостити?” – думаю, поки мама виймає з торбинки канапки. Кілька хвилин перекусу, аби хоч трохи уприємнити день, не втішають мене анітрохи. Цілий тиждень я чекав подорожі й гостини.

З випускної труби автобуса, який стоїть перед нами, починають вистрілювати гази. Тато заводить машину і каже: “Рушаємо”. Бачу, що братик розуміє — мова йде про машину, але чомусь намагається встати зі свого стільчика, наче планує йти. Мама хутко всаджує його на місце і поглядом дає зрозуміти, що так не слід робити. Він флінькає**, проте змушений коритись, хоча ще довго усім докучає. Проїжджаємо тріньки* і різко зупиняємось. Мама каже :”Нас притискає час, але змінити нічого не можемо”. Ми готові розплакатись, тоді мама пропонує нам вибрати, що робити: розповідати власні історії, слухати казки, вередувати. Ми втомлені, тому вибираємо казки. Казки, які нам розказує мама, ми знаємо, тож наввипередки з братом підказуємо, також щось вигадуємо і додаємо від себе.

За вікном темніє. Місяць виставляє роги, як корівка, і киває на зорі. Ми позіхаємо. Мама вмикає колискову на телефоні. І ми засинаємо.


Дитячі твори

/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *