Пізня осінь

вона поспішає

туманом несеться в сльозах

 і губить ключі

та втрачає слова

мчить як птаха

що ріже

напнуту сорочечку неба на цвях

під нею земля як живіт

що чекає на крик немовляти

вона поспішає прибрати

хапає під руку біжи

а як не встигаєш то чуєш вітрище у спину

тут постіль біленька лежатиме

шепче не мни

 перепрана небом 

перебрана щоб для дитини

вона поспішає служити

  їй роги корон

не тиснуть ні серце ні голову

мусить

як воїн як праведник 

вічний закон 

вона його не порушить

(Галина Мирослава)

/ / / /
Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

you may like this post