Літописець

Мої роздуми про працю літописця (історика, журналіста, письменника…) навернули мене до полиць зі старими книжками.

Переді мною зараз на столі дві поетичні книжки: “Іконостас України” Віри Вовк (1988 р.) і “Фрески” Наталі Давидовської (1993). Обидві нагадують мені один рік – 1993, тоді я ще підписувалась інакше: Галина Мирославич. Через 20 років, у 2013-му, святкуватимуть дев’ятисоту річницю створення першого варіанта знаменитого літопису “Повість минулих літ”.

“Оця свята вимогливість дитинства…” (Наталя Давидовська).

Мій перший вірш, який ніби вискочив з мене без моєї волі, коли я лежала хвора з температурою під 40 у чужій, але гостинній і дорогій серцю, квартирі, бо батьки робили вдома ремонт (не пригадую, чи то була осінь, чи весна, восени було ще 8 років, навесні вже 9, здається, що осінь, прикро, що не можу згадати чомусь точно) мав слова:

“Хай завжди летить крилата

Пісня правди і добра…”

І ціле життя, більша частина якого далеко позаду, серце потребує ПРАВДИ, світла, чистоти, добра…

Тому, мабуть, і пишеться. Навіть якщо ніхто й не читатиме…