Cкляночка (дитяче оповідання, ГалкаМир/ГалинаМирослава)

Cклянка води авторства П. П. Перейри – https://www.deviantart.com/pauloppereira/art/Glass-of-Water-Graphite-Drawing-416548473

————————————————————————————————————————————

Гладенька і наскрізь прозора склівочка, через яку сміливо проникав сонячний промінчик, змушувала усміхнутись. Вона стояла рівно посередині стола. Так, ніби чекала поки хтось зрозуміє її бажання і поставить у неї бодай одну маленьку квіточку.

До столика придорожнього кафе підсідали зовсім різні люди: усміхнені дівчатка з наплічниками за плечима, насторожена жінка, що не випускала ні на мить з рук телефон, нервовий юнак з кавою в руках, закуцьорблений дідусь, який замовив лише пляшечку мінералки, ще якісь дивні подорожні. Але нікому не спадало до голови принести квіточку. Скляночка поблискувала, надсилаючи натяки, та всі переймались лише собою. А їй так хотілось уваги. Вона чепурилась, як дівчинка, поправляючи сукеночку. А в момент, коли жіночка з телефоном нахилилась над столом, скляниця навіть хитнулась. Хвильки води, які здійнялись у склянчині, мали б потягнути на себе увагу жінки з телефоном, аж ні — пані продовжувала, наче нічого не сталось, водити пальцем по екрану. Кілька разів до столика підходив кельнер і байдуже відходив, не зауважуючи чистесеньку, відкриту до світу, склівочку. А вона ж сьогодні така світленька, така промениста, без жодного сліду пальчика на поверхні, без будь-якої щонайменшої вадки. Скляничка почала гніватись, спочатку легенько, а потім все сильніше підстрибуючи на столику. Краплинки води з нотками роздратування слізками приснули на стіл. Дива не сталось — навіть офіціант не підійшов до стола, щоб витерти крапельки. Тоді вона з дзенькотом зробила стрибок з місця. І, впавши на бочок, почала котитись. Мама маленької дівчинки, що йшла разом з донечкою у напрямі до сусіднього столика, похопилась, кинулась до склянчини, швидко поставила її знову прямо, а на калюжку води поклала серветку. Зауваживши несподівані рухи відвідувачки кафе, до столу хутко підійшов кельнер, вибачився, прибрав столик і спокійно пішов собі, холодно даючи знати, що бажання скляночки його не обходять. Від того жалю їй хотілось розбитися, розлетітись на друзки, вона не знала, що робити, дулася, як могла, ще трішки — могла б і тріснути.

Однак саме в той момент їй таки пощастило, бо дівчинка, та маленька лялечка у білій сукеночці з червоними маками, обернулась до склівочки та й запхнула у неї стебельце маленької, схожої на біленьку ромашечку, стокроточки. Ця айстрочка зворушила склянчину настільки, що та так ніжно поглянула на дівчину, аж усередині дитятка заклекотіла така радість, якої ще ніколи раніше не бачило це кафе. Першими усміхнулись вікна, за ними стіни, стеля і геть усі столики разом з людьми, що заскочили сюди перекусити.

Скляночка (“Мала сторінка”)

/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...