„Narody odradzają się zawsze w dziełach literackich” (Корнель Уєйський)

(Пам’ятна таблиця на честь Уєйського в костелі Бернардинів у Львові)

Корнель Уєйський з Рупнева (Kornel Ujejski; 12 вересня 1823, Берем’яни Заліщицького повіту на Тернопільщині, тоді в Королівстві Галичини та Володимирії Австрійської імперії — 19 вересня 1897, с. Павлів, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія), сильні та правдиві слова якого, що народи відроджуються у літературних творах, наче написані сьогодні, відомий передусім як польський поет-романтик, публіцист, громадський діяч. Поляки його називають «останнім великим поетом романтизму» та віддають шану як одному з найвідоміших польських поетів Східної Галичини.

Корнель навчався в Бучачі в школі при Василіанському монастирі з 1831 (через кілька років він напише вірш-спогад Поділля”.

Згодом юнак з батьками (1839) переїхав до Львова, тут познайомився з відомими літераторами – Лешком Дунін-Борковським (пол. Leszek Dunin-Borkowski, 11 січня 1811, село Городок, нині Заліщицький район, Тернопільська область – 30 листопада 1896 року, Львів) та Вінцентом Полем, Wincenty Pol, що у своїх працях подавав відомості про бойків, гуцулів, лемків, записував, перекладав та видав польською та німецькою мовами українські народні пісні (1802 рік, Люблін, Польща — 1872, Краків, Польща).

Освіту Корнель завершував у Парижі, там познайомився з А. Міцкевичем, Ф. Шопеном та з двома знаними польськими письменниками, народженими в Україні: співцем рідного Корнелю Поділля Юліушем Словацьким (Juliusz Słowacki, 4 вересня 1809, Кременець, Тернопільська область — 1849, Париж) та правнуком запорозького козака, посмертний портрет якого написала всесвітньо відома українсько-польська художниця Ганна (Анна) Білінська-Богданович, Йосипом (Юзефом) Залеським (Józef Bohdan Zaleski; 1802, Богатирка, Ставищенський район Київської області — 1886, Париж).

У лютому 1848-го Уєйський взяв участь у революційних подіях в Парижі, а, повернувшись до Галичини, підтримав польське листопадове повстання у Львові.

Поет брав участь у польських патріотичних урочистостях, зокрема, виголосив патріотичну промову під час похорону визнаного художника Артура Ґроттґера (Artur Grottger; 1837, Отиневичі Жидачівського району Львівської області — 1867, Франція) (1868).

За вірші з циклу «До москалів», присвячені російським офіцерам, які підтримали польське січневе повстання, австрійська влада почала проти Уєйського судовий процес, засудивши письменника до 8 днів арешту та грошового штрафу.

Літературну діяльність почав у 1840-х. 1844 року опублікував свої перші вірші у “Деннику паризьких мод”. У поемі „Марафон” (1845 р.) оспівав мужність греків у боротьбі проти сербів. Збірник „Скарги Ієромії” (1847 р.) – відгук на Краківське повстання 1846 року. 1849 року з’явилася книжка поезій Уєйського “Зів’яле листя”. Корнель Уєйський – автор реалістичної повісті „Листи з-під Львова”, а також збірок поезій: „Пісні Соломона” (1846), „Квіти без запаху”(1848), „Біблійні мелодії”, „Тлумачення Шопена”, „Поезії” (1866) та інших.

Уєйський був популярним серед галицьких читачів другої половини ХІХ сторіччя завдяки своїм польським патріотичним віршам, найвідомішим з яких став хорал “З димом пожеж”, написаний під враженням від невдалого повстання шляхти 1846 року, яке переросло у селянську різанину шляхти.

…Mnóstwo Kainów jest pośród nas.
Ależ, o Panie, oni niewinni,
Choć naszą przyszłość cofnęli wstecz,
Inni szatani byli tam czynni:
O! rękę karaj, nie ślepy miecz!..

…Каїнів безліч є серед нас.
Але, о Боже, вони невинні,
Хоч і майбуть жбурнули у дим,
Інші дияволи були активні:
Рукою карай, не мечем сліпим!..

                                        (римований переклад – Галина Мирослава)

Корнель жив у Будинку Бандінеллі у Львові, що на площі Ринок, 2, де містилася книгарня Кароля Вільда, після повернення з Парижа в селі Підлипці Золочівського повіту Львівської області, а з дружиною графинею Генрикою з Коморовських (одружений у 1850 році) мешкав у своєму маєтку в селі Зубра (до складу маєтку входили ще два села – Сихів та Пасіки-Зубрицькі) під Львовом з 1858 p. по 1880, у 1880 перебрався до Львова, від 1881 року замешкав у маєтку сина Кордіана в Томашівцях (Івано-Франківська область), згодом переїхав до маєтку сина Романа в селі Павлів на Радехівщині (Львівська область), де став фундатором пам’ятника на згадку про знесення панщини у 1848 році. Саме в Павлові Корнель Уєський упокоївся 19 вересня 1897 року, тут він і похований.

 OSTATNIA STROFA

                         Na ziemi mogił pogasły ognie,
                                     Słychać w ciemnościach syk węży —
                               Cięży nam ręka straszna, o cięży,
                             Lecz nas nie złamie, nie pognie!
                              Nie płacze naród na trupie syna,

                   Choć z niego proch i glina.
    Gdy przyjdzie pora

Jutro jak wczora
                                                        Proch — na proch weźmiem, glinę na ołów —

                     Pożary wstaną z popiołów!

Остання строфа

                  На землях могил загасли вогні,
У темряві чути зміїне шипіння –
Як камінь над нами долі тяжіння.
Та нас не зламати у нашій борні!
Не плачуть народи над трупами сина,
Хоч порох із нього та глина.

Як прийде пора,
Піде порох – на порох
А з глини – свинець буде завтра, як вчора,
Пожежею стане прах!

                            (Переклад – Галина Мирослава)

/ / / /
Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...