ріки доріг
витікають з нутра та печалі
та
течуть
щоб від себе зірватись уплав
в усі сторони
світлом
на тіні повсталі
під відбитками пальця
що місяцем став
і все водить по колу
йти по ріках доріг
наче йти над роками
над долом
гребінцями на шкірі
залишаючи в складках підтекст
розчинятись і канути
розчиняти і танути
поки зовсім не щезне твій хрест
—
Шукала в інтернеті роботу, яка б відповідала моїм відчуттям. Якби мала дозвіл автора, Григорія Дрозда, завантажила б цю роботу: http://juramax.com/work.php?id=3596
