29 лютого

Події, які розгортаються останнім часом, змушують запікатись кров.

Ніхто не має права катувати інших, позбавляти здоров’я, чи, ще гірше, забирати життя на територіях, де не йдуть бойові дії (окуповані , що живуть за законами та правилами війни, – інше питання, проте навіть там катування недопустиме), виправдань застосуванню тортур бути просто не може.

Людей, які дозволяють собі “простягати руку”, до яких високих служб вони би не належали, яких високих рангів не досягнули, не можна залишати на своїх посадах, адже здорова частина суспільства має бути ізольована від них.

Психічно неврівноважені, що зганяють свою злість на інших, люди зі зрушеною психікою, які отримують насолоду від катування, безвідповідальні зомбі, що без жодних почуттів та думок виконують  накази зверху, нічого не аналізуючи, кримінальні злочинці, які, боячись викриття своїх злочинів, готові “палити за собою мости”, маніакально одержимі ненавистю,  – вкрай небезпечні особи у суспільстві.

Якщо їх залишати на своїх місцях і далі, держава перетвориться в кримінальну зону, яка потребуватиме знищення або сусідніми  державами, або самим Творцем (природні катастрофи, пошесті, хвороби, тощо).

 

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...