27 серпня

(Портрет Івана Франка, художник – Медвідь Любомир Мирославович. 1986)

27 серпня  – особливий день для українців. Цього дня народився у 1856 році Іван Франко. 160 років тому.

У студентські роки моя мама готувала працю про Івана Франка, усе життя щось відшукувала про нього, проте час сковзав з гірки життя, як здається зараз, блискавично, а набратись духу до повернення, відтворення, укомплектування ніколи не вистачало, залишався лише жаль та самоосуд.

Безумовно, що про Франка у нас вдома говорили дуже часто. Одного разу після прочитаної мамою лекції в Літньому парку міста наприкінці 80-х років (минулого століття) маму викликали до КДБ (КГБ), що розташовувалось у старій частині Червонограда. Вона й нині згадує той страх, який пережила тоді, детально описує тримання перед одними замкненими дверима кілька годин, брязкання замків, вхід і нове чекання перед іншими закритими дверима, пригадує, як сипались з усіх боків питання про те, чому сказала те чи інше, згадує вимогу прочитати лекцію ще раз у присутності кількох спецслужбовців (мама завжди читала без папірців), незадоволені голоси голками після її виступу, претензії, що ці лекції відрізняються, слухання в кабінеті запису на магнітофон власного виступу в Літньому театрі, спроби виправдатись, пояснення, що не вчить свої промови дослівно, тільки розповідає кожного разу, як і було насправді, питання, особливо настирні: “Що ви знаєте про родину Франка? про Петра? про Анну?”, прикидання дурненькою, неуважною, відтворює достеменно слова пропозиції повідомляти про антирадянську агітацію, на що відповіла, що не надається до цього, бо має такі вади характеру, як: неуважність та підсвідоме літературне оформлення почутого, що призводить до перекручування, додає про вимушену обіцянку у разі, якщо вже дійсно почує антирадянщину, повідомляти… На щастя, більше маму не чіпали – були у них справи значно важливіші, виникали проблеми глобальніші, надходив 1991.

Снимок экрана (233)

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...