Нині відпускаючи

Відкрила для себе  Сигізмунда Домініковича Кржижановського, “російського Борхеса” за означеннями критиків, якого практично не друкували за життя. До речі, народився у Києві 11 лютого. Зачитуюсь.

У молодості писав вірші.

–

НЫНЕ ОТПУЩАЕШИ
Отпусти мою душу незримым лучом
Отлететь к тишине безглагольной…
Рассеки её, Боже, Ты смертным мечом,
Вознося к высоте Предпрестольной!
……………………………………
Край пути. Сердце ранено отсветом дня.
Время кончилось с жизнию дольней.
Я иду, я иду… Не отвергни меня,
Дай прильнуть к тишине безглагольной…

<1910-е годы>

–

Нині відпускаєш
Відпусти мою душу світла жмутом
Аж до тиші бездієслівної …
Розсічи її, Боже,  мечем нарозлом,
Допусти до Престольного рівня!
……………………………………
Шляху край. Люди зранені відблиском доль.
Час закінчиться разом з життям на землі.
Йду та йду … Не покинь і до тиші дозволь
Нам припасти  бездієслів-ної …

(Римований переклад ГалиниМирослави)