Наталя Давидовська

Вчора на сторінці письменниці Ксенії Ковальської побачила згадку про Наталю Давидовську, Наталію Вікторівну Давидовську ( 04. 12. 1953, Київ —  липень 1995, Львів), поетку, людину з великої літери, дитинство і юність якої минули у Львові, був Літ. ін-т ім. Горького в Москві (з 1978), різні посади у газ. «Молодь України», журн. «Піонерія», вид-вах «Молодь» і «Радянський письменник», вільна журналістика, творча робота. За життя Наталя встигла видати кілька збірок: «Пташиний гай», «Мої міста», «Народжена в грудні», «Сад вічності», книга вибраного «Фрески».

Я знала Наталю, про її похорон довідалась запізно. Пам’ятаю, як нині, Наталине сяйне обличчя, веселу вдачу та енергійність. Наші кілька зустрічей, всі випадкові, наші розмови, бережу дві книжки від неї: «Народжена в грудні» та «Фрески».

Власна доля у ті роки мене надто сильно притискала, і так сталось, що запрошена на презентацію «Фресок» у Ляльковий театр (Львів), куди не прийти не могла, бо Наталя була дуже дорогою мені людиною, могла бути лише на урочистій частині. Пригадую, що коли вибігала з театру, бо треба було повернутись точно до певної години, інакше малесенькі діти та склерозний дідусь залишались одні, що могло спричинити великі проблеми, один з відомих львівських письменників навіть зачепив за живе,  боляче кольнувши словом за те, що покидаю спільноту, мені залишалось лише вибачитись одним словом і бігти додому – я не бачила іншого виходу.

Наталю, Наталю, дякую Вам за ті хвилини, які Ви мені подарували, за Вашу чисту душу, за Ваші поезії, за Вашу підтримку в той час, як виявилось пізніше, коли Ви вже були хворі. Наталю, дякую ВАМ!

P.S. Чоловік Наталі, відомий український художник, Володимир Давидовський писав її.

Його Наталю можна побачити поруч з іншими прекрасними полотнами художника у дивовижній мистецькій галереї майстра – http://slepchenko.com.ua/virtual-gallery/index.html