Казочка “Капелюх”

Якось маленькому хлопчикові Дарію подарували незвичайний доморобний солом’яний капелюх, хоча здогадатись про незвичайність було б важко — капелюх як капелюх. Мав він тулію* заввишки два вказівних* пальці й криси* — два підмізинних* пальці. Поля з боків по краях на пів мізинця вигинались вгору. Капелюх не змінював колір і не дуже вирізнявся з-поміж інших брилів. Але той, хто його одягав, ставав прозорий разом зі своїм одягом і взуттям, а от сам капелюх при тому не ховався – його завжди було видно. Тільки Дарій почув про таку властивість капелюха, так зрадів, що аж почав підскакувати.
Перший спокійний вихід на вулицю в цьому капелюсі приніс Дарію самі лише роздратування — всі, хто проходив неподалік, починали тягнути руки за капелюхом. Дарій тільки те й робив, що втікав. Добре, що собаки запахи вловлюють, — хоч вони не переслідували, а так біда могла би статися.
Наступного дня Дарій зробив другу спробу “вигуляти” свого капелюха. Він вирішив йти навприсядки. Те саме — всім конче треба було взяти до рук бриль.
З третього разу, коли Дарій біг, а за ним навздогін бігла череда дітей, він остаточно впевнився, що його з-під капелюха має бути видно. Хлопець не витримав напруги — зняв бриля просто на вулиці. Поки всі діти, які бажали приміряти, не спробували й собі впевнитись, що їх може бути не видно, хлопчикові не вдавалось відлучитись. До хати міг повернутись тільки пізно ввечері, за що дістав прочухана від батьків.
Все думав, для чого йому капелюх, у якому не можна спокійно вийти на вулицю?!
Кілька разів перед дзеркалом Дарій ще побавився з брилем, проте йому скоро набридло, то й віддав котові.
Кіт грався-грався, аж поки не відсмикнув шмат соломи. Відтоді капелюх став звичайнісінький. Дарій причепив собі значок на місці дірки — і тепер ходить по вулиці в ньому спокійно.

Таки має кожна річ мати господаря, видимого господаря.

* :

1. Частина капелюха, що йде вгору, може називатись: основа, тулія, наголовок.
2. Нижня частина капелюха – це борти, криси, поля.

Капелюх. Мала сторінка