“Світів невичерпних душа”. 1996. Вид-во “Кобзар”. Львів.

(Малюнок створено на комп’ютері, він має здатність йти як углиб, так і назовні)

                                                   СВІТІВ НЕВИЧЕРПНИХ ДУША

               знаки птахів          

   ЗА ПОЛЬОТОМ І КРИКАМИ ПТАХІВ
___________-3-___________________
***
Я тільки тінь.
Твоя розлога тінь.
Видовжуюсь, скорочуюсь, зникаю,
Народжуюсь, росту і проростаю
В тобі
з пітьми
без-сон-ня-ми…
__________-4-_____________________
Передгроззя

Розтягнене небо
І хмар незаповнені гнізда,
Ще птахи дощу
Не товчуться у криках громів,
Не блискають очі зловісно,
Не тиснуть.
Ще світ не народжено в муках,
Ще спів
Тишини,
Насолоди,
Легкої знемоги,
Ще віра у себе,
Як в зорі.
Чи вітер,
Чи сніг.
Ще небо солодке,
Немає у ньому тривоги,
Є тільки дитинство.
Нема роздоріжжя,
І шир
Лиш одна
____________-5-______________
Приліт

Журливий клекіт ткався в білизні,
Купався в сні високо і плавуче,
Відлунюючи сяйвом.
Мліли кручі, у хлипотінні голому снігів
Завітрені.
Тремтяче клався плин.
Мов танула сльоза погожо дальня,
Змикаючи червоних лап сонця
Початком Сонця
Волосінню.
Ранньо.
———————————-

***
Нерозвіяний жаль
Так рахманно виплескував силу,
Так боліла душа,
Так варудила, тліла, тягла.
Витягалась щораз,
Щоб сховатись від бурхоту піни.
І не було куди.
І не час від землі.
І не час.
__________-6-_______________

***
Головою – у небо,
Ноги йдуть по землі…
Без коріння. Як трави. Чи древа.
Вітер зносить і зносить,
Шаленіє.
Чи ти
Чуєш серце, яке поблиз тебе?
Розпинають хрести
Ясночолих доріг.
Воскрешаючи після,
Вже потім.
Наче хиститься небо
І вморожує гріх,
Викресаючи ніжністю спокій.
Випинають себе
Чорні пасма тіней.
І крикливо впиваються в душу.
Але небо все ж є
І твоє, і моє,
Щоб іти в світ
Душею у душу.
________-7-_______________

***
Часом плачу дощем,
Обвисаючи віттям незрячим,
Груші крапель тремтять,
Зависаючи болями.
Ледь
Несучися по світу.
Через пам’ять терпку,
Де усе одне й те ж
У пориві,
Ще ж не зміряно шир,
Повну рос
І гарячих чуттів
Тих,
Що їх дощ припідносить відчутно.
Часом плачу дощем…
__________-8-________________

Образ

Між мною й вами днів застигла ніч,
Притрушена неспокоєм дорога,
Блукання в темноті,
Дві свічки віч-на-віч
Між пристрастю й крижиною.
На Бога!
Перетриваймо лестощі і бруд,
До нас прихильні даль, Ван Гог
і звуки…
Та мла,що вкрила гори,
гори пут…
І простір, де сплітались наші руки.
___________-9-_________________

***
Відчуваєш сусальність німотного звуку
Так протяжно, як відліт навзбіч,
Хочеш крикнути вітром,
Хочеш зойкнути плачем
Скороспілих дощів,
Тільки ніч
Не дає,
Не рихтує осіннього бруку.
Поміркована, стишує дзвін.
Припадає до тебе холодністю вікон
І дрижанням колін.
___________-10-_________________

***
Світила падуть
не чужі, а близькі
І на воду.
І сяйво востаннє
кругами збіжить по воді.
І ти, охололий,
шукатимеш виходу ходу
І тільки гаситимеш тілом
пожежу душі.
——————————————-
***
На тіла теплих груш
Осідали заслинені оси.
І тиснули під груди
Недокошені краплі зерна.
Та впивалась стерня
Їжаками у ноги на луках.
Задоволено бухкала
Діжка осіння
Вина.
___________-11-___________________

Осінь

Ти – досконалість
Вишуканих ліній.
Ти – витонченість
Нетривалих форм.
Природи впорядковане безладдя
То в ля мажор,
То в мі мінор.
Це ти – розніженість
Розкиданого листу.
Це ти – розхристаність
Миттєвого дощу.
Мозаїка барвисто-розмаїта
Від фіолету
У червоноту.
Ти – безсоромність,
Оголене листя.
Ти – неохайність
Холодних доріг.
Жартуючи літом, холонеш зимою,
Теплом і морозом
Гартуєш поріг.
Ти – досконалість
Існуючих ліній.
Ти – незбагненність
Омріяних форм.
Природи впорядковане безладдя
То в ля мажор,
То в мі мінор.
___________-12-_________________

***
Вороніє душа.
Кличе осінь.
Яке ти важке,
Поле босе,
Худе та убоге.
Похрещене вітрами,
Гнітюче, чуже,
Овдовіле.
Обібране,
Свого
Позбавлене.
——————————————————
Птах

Глеювата земля.
І покроплені з болю долоні
Мозолями мовчать.
Мов заскливши гаряче життя.
І впотужнено тишу
До вибуху
мертвого поля
Та голодного птаха,
що стигне в зів’ялих житах.
____________-13-_________________

Не кричи

Не кричи.
Бо цей крик вимозолює душу.
І викрешує дзвін перетиснених жил,
Затискаючи отвори раковин вушних
Різзю пил.
Не стогни.
Набрякають нарощення тіла.
Кожне з них наждаком невитерпним стає,
Центри мас перескакують справа наліво.
Стогін дихати ледве дає.
Промовчи.
Бо вгинаються стіни і стеля,
Обриваючи світ — безпритульний пунктир,
Що згубився під серцем зі сміхом борделю
Голизною обскубаних крил.
_____________-14-_____________________

***
Від дощів зайнялись
Чорним смутком
Осінні дерева.
Жаль розкислих доріг
Увіп’явся в розм’яклу кору.
Переляканий лист
Розхитався.
Долонями – в небо
Розгорнувся
І виписав
Серцем
Сльозу.
______________-15-_____________________

***
Місяць – неначе люлька.
Зорі шепочуть: спати.
Тільки мені сьогодні
Хочеться небом стати.
Хочеться захистити
душу
наперстком волі
Від недо-
сконалого слова,
Від незро-
зумілого болю.
——————————————————————–
***
Складені вуста
Зірваного вами персика
Достигали вже на моїй долоні
Краплями
Пружно
Між зморшок розтулених пальців
У леготі нагадування
Лоскотом
Від зникання до оживлення
Через розчинення меншого
У більшому.
_____________-16-_______________________

***
Злипання пальців
Фарбами
Ще раз
Торкнись паперу
Розгортанням болю
Щоб ще раз дощ
Розсмоктувавсь поволі
Півкраплями
Півзвуками
Згаси
Останню крутизну
За вітром
Рухом хмарки
Останній грубий штрих
Пом’якшеним тільцем
Щоб сонце
Понад всім
Понад серцеву гатку
Розтягувало мить
Натхнення
Доторкни
_____________-17-______________________

***
Тиша,
Подразнена твоїм мовчанням,
Проколола мою шкіру,
Потоком ринула по рукавах,
Спінюючись під вустами
Болем
Надриву мовчання.
Одна тільки тиша,
Але два
Таких різних
Мовчання.
——————————————————-

***
Душа,
зупинена поглядом,
Заточилася,
Мовчанням обпечена.
Хистячи тіло,
Промерзле
До живого,
Льодом
Від пере-
остигання.
______________-18-__________________

***
Жилавий день напнувся і висить,
Ще нишпорить по тілу тужно смуток.
Вплітаєшся у висотану нить
Торосами
І чуєшся прикуто.
Рука заклякла,
Молодий живець згорнувсь калачиком.
Йому – лише секунди.
Ще моргає свічник,
Розпертий днесь
Грудним і непочутим
Сумом
Тундри.
_____________-19-_________________

***
Сонце,
Що пульсує тобою,
Виривається
З-під грудей.
Пустотою
Світ стає цей.
Розбивається
Скибами місяця мерзлого,
Черствого.
Боляче.
———————————————————-

***
Розтулене серце,
Засипане сім’ями долі,
Кожною порошинкою
Другу сім’ядолю шукає,
Одного омріяного цілого
Сподіваючись
До останку.
______________-20-_________________________

***
Мерзла клямка разючим сміхом
Пригасила нічне гойдання.
Витикаючись, нас розняла
На дві долі
в однім чеканні.
———————————————————-

***
Схилились квіти на вікні.
Ти чуєш?
Болем.
Мені так холодно вві сні
Без тебе.
Доле!
Спікались пальці.
До вікна
Лишався подих.
Сльота.
Судома.
Не весна.
Все пахне льодом.
________________-21-________________________

***
Відходиш. Хвіст туману. Млосно-млосно
У невагомості від кліпання повік,
Від тиші між словами.
Ти вже прозорий і загублений між склами
В моїй сльозі,
Що березневий сік ввібрала в себе
І пустила в землю.
Як холодно!
Як темно!..
———————————————————

***
Відбивання місячного світла
Перлами
У всій твоїй ході.
Щось у тім невпинне й нерухоме,
Щось у тім було
І не тобі.
Не від тебе
Цокання і тиша,
Завмирання подиху і стрім.
Сон,
Відбитий замкненістю,
Пише
Спогадами сяйва
Між сльозин.
______________-22-________________________

***
Зачинаєш світи,
А вони шкаралупи ламають,
Вибухають своїм,
Ледь наповненим тонко єством.
Пуповина тріщить,
Пуповина сама відпадає,
Ти не в змозі сягти вдвічі більшого.
Що ж…
Паралельні світи.
Несподівані, схожо несхожі.
Недоступно нові,
Хоч і з твого зродились єства.
Хоч і ти розстелив
Облюбоване теплеє ложе.
Хоч душею доріс,
Але в світі є більша душа.
______________-23-_________________________

***
Зітхнула ніч
Верхівками садка,
Повітря стигле
Вдарило під ноги.
Скотилася
Дрімаючи луна
Вбиранням німоти
Спросоння.
Знову

Торкни мене повітрям.
Мабуть, уст уже не треба.
Так неспинно парко,
Мов Сонце вирвалось
Крізь тріумфальну арку
На волю.

Скільки неба!
Віття душ
Його погойдує,
Витишуючись в ціле,
Таке бездонне пульсуванням сили
Червоно-синє серце
Неба.
Доторкнись
Лише повітрям…
____________-24-_____________________

Втеча від міста

Просилася фуга зі скрипки старого єврея,
Тужіння плело павутиннії жили довкіл,
Волало в мені. Я втікала під тупіт алеї,
Втікала від міста.
Воно ж осідало, як пил.
А фуга плила, не давала мені озирнутись.
Впліталась, гінка, розтривоженим гуком між ринв.
Жалоба неслась сизим зойком покути.
Щоб тілом – до серця,
Де Місяць по-божому б плив.
—————————————————–

***
Скрипливо котиться згори додолу віз
По швах протертої розтятої дороги.
Розм’якшений їздою, мчиш униз,
Весь захлиснувшись ритмами.
Від того
Шалу, геть забувши все,
Кохаєш стрім їзди і звив палкий дороги.
Перед очима котиться земля
І ти летиш.
І сам собі під ноги.
_____________-25-______________________

Опадання

Засмаглих тіл політ останній
Уперше.
Від голизни нечутний дриґ гілок.
Зісподу не доноситься страждання
Відверте.
Там тільки вітер
Скік та скок.
Там тільки вітер жебонить коханням
Востаннє.
Там тільки вітер
Перший
Назавжди.
______________-26-______________________

Інтимне

Біліє простір втомлених вікон
У шатах пошматованої долі.
Зникає радість як грайливий сон
Актора незавершеної ролі.

На постіль впали тіні двох начал,
Двох довгих днів таланно-безталанних.
Судилось їм спинити дикий шал,
Зализуючи здряпини і рани.

Останню міру губить небозвід,
Задимлено стуляючи повікию
Маленький світ – широкий білий світ –
Розчулено пригорне, мов навіки.
______________-27-______________________

***
Ще молоко не бризнуло з грудей,
А світ припав молитися надії,
Живим сіянням скрикнувш очей,
З-під рук ковтнувши диханням стихію.
В чеканні…
Ще не розпукнув пуп’янок соска,
Болить земля червоними вустами,
Кричить про холод, жар, про суш. Терпка,
Розщеплена у білому,
Словами
Не мічена.
_______________-28-______________________

Осінній вечір

Серце,
Татуйоване опаданням жовтогарячого,
Решетить роки.
Поколює.
Ховаєшся,
Ніби і не в свою
Шкіру.
Видаючись собі хрущем,
Що втягає в себе напружені вуса.
По-осінньому
Палене листя
І роки,
Давні-давні…
З весни.
_______________-29-________________________

птах

                                                                             (зображення створене на комп’ютері)

                                                                      За польотом і криками птахів

                                                                                            За польтом і криками птахів,
Пелюстками веселкових руж,
За балетним адажіо листя
Стежиш серед життєвих калюж.

                                                                 Сніг, що тане прощально сльозою,
Входить в постіль п’янку джерела,
В пантеон, де достатньо спокою,
Де і холоду досить й тепла.

                                                                                   За польотом і криками птахів,
Пелюстками веселкових руж,

За балетним адажіо листя
Плачеш серед життєвих калюж.

Світ дзюркоче без жодного ймення

І розбуджує болем торкань
По-дитинному серце вогненне

Між польотом і криком щезань.

За польотом і криками птахів,
Пелюстками веселкових руж,
За балетним адажіо листя
Тужиш серед життєвих калюж.
_______________-30-_________________

День народження

Не зчуєшся в обіймах.
Вітер гне.
Здається, відрива тебе від бруку.
А ти до нього тягнеш чулу руку.
Секунду – й вільна.
Хмарами жене
Понад землею запахами жита.
Рожевим містом, голубим відлита…
Спадаєш спокоєм. Дитям.
Жит-тям.
______________-31-____________________

***
Стікала млостю стримана луна
Мов віями дощу топила простір
У землю подих віддаючи
Ладан
Блаженством обплітав
На пучках рук
Клавіру звук лишався
Обважніло
Водніло тіло

Відгомоном раю
Буяючи чуттями
Плили в сни
Твердіючі згасання
На стіні
Цей розпис дня
Народжував малюнок

Для писанки
—————————————————–

***
Тіло, важке легкістю,
Краєм ока визирає з-під ночі,
Боячись відштовхнути подихом ангела.
Душа,
Обдарована і покарана віршами,
Мучиться слідами,
Заклечана тишею
Перед Великоднем
Таїнства
Народження
______________-32-________________________

4444

(малюнок створено мною на комп’ютері, зображення йде як вглиб, так і назовні)

                                           ПАМ’ЯТЬ

______________-33-________________________

***
Поганьблена і тілом, і людьми,
І вічністю не прийнята до неба,
Юртується і хиститься роки
Душа маленька і така зелена.

У розливі розніжених надій,
У розтріску, до рОзболю розбита,
То пурхне, то стече, затихне в лій,
Обмотана у пуповиння світу.
_______________-34-________________________

***
У вапняках, що тілом смокчуть воду,
Дрімає пам’ять –
Мушля скам’яніла,
Стиль нумуліту.
Лопоче вітер щось про час і вроду,
Відхльостує, висміює.
Несила
Тремтіти.
Дні виринають –
Пуп’янки надводні.
Щезають сумно,
Злегка миготять.
Ритмічний час печаллю роду диха,
У тріщинах лишаючи печать.
______________-35-___________________

Йдучи

Голосиш тілом
Дзвоном болю церкви.
Церкви…
Налиті звуком ноги
Терпнуть.
Терпнуть…
Тече при рухах біль,
Сліпий і кволий.
Ти прагнеш.
Ти тремтиш,
Ти рвешся з кола,
Вриваючись у більше,
Де в знемозі,
Заснеш клубком,
Як завжди,
У дорозі.
___________-36-_________________

Дитина

Розпукнеться.
Ти витечеш із лона
З рікою захисту й достатку.
Законна спадкоємице життя,
Законна Ладо сталого порядку…
Нехай спочатку
Призібрана, поморщена, сліпа.
І світ цей – відкриття й невідкриття.
Де все таке знайоме і чуже,
Де хтось танцює па-де-де,
А хтось, піднявшись, знов
Впаде.
Ти випурхнула.
Все.
І ти шукаєш голосом тепла,
Розпачливо благаючи рятунку,
Хоча б напитись помічного трунку,
Якщо не радості сповна.
Крий Боже, щоб ще раз
Ти так колись волала,
Бездомно, одиноко задихалась
Ковтком свободи і життя.
___________-37-___________________

***
Голі діти
Слів
Розбігаються
Шукати власного
Хліба.
Обійшовши світи,
Вертаються
Голодні,
Зранені,
Просять пустити
Вмерти
Вдома.
Чуєш,
Стукають?!
__________-38-___________________

Потяг

Потягнеться потяг.
І ти, повний болю,
Заповниш пустоти своєї душі.
Одвіку дороги
Від болю – до болю
Пізнання себе і пізнання душі.
Колесами долі
То чорний, то білий,
То часом чистіший сльози,
Проскочиш поволі туман сивоцвілий –
І все, як колись:
І шляхи, і вози.
______________-39-_________________

Нивиці

(Нивиці – назва села у Радехівському районі Львівської області, Трійця – село, що знаходиться по другий бік річки Радославки від Нивиць, через село Оглядів можна заїхати до Нивиць з  Радехова)

Вижени пам’ять на вигін дитинства.
Птахи там – роси.
А роси птахами відгукуються.
Криниці там!
Боже, які криниці…
Вивагом важать через усе життя,
Проминуче спросоння.
Вижени пам’ять ген-ген до Трійці
Через Радославу Божого.
Через ниви ці серця
Туди, де ще терен на зацвів
Над головою
За
Оглядовим.

___________-40-___________________

Хмільно

(Хмільно – село у Львівській області, там залишились лише родинні могили та спогади)

І пахне Хмільно
Хмелем і медами
Аж ліс густіє
І піниться сила.
Займаєшся.
І білими димами
Злітаєш бузьком легко.
Захмеліло.
_____________-41-___________________

***
Існуємо, мов білі сни,
Реальний тільки голос крові.
Вплітаємось у цвіт весни,
Загойдані під ритм Любові.

Ми творимо свою весну.
І легко, бо на кшталт природи.
Наш злет, як спалахи вогню,
Як відривання до свободи.

Гудуть органами світи.
Дискант хлопчачий чути в слові.
Немає зречень на землі.
Всі зречення позачасові.
_____________-42-_________________

Непізнаність

Чим тонша лінія межі,
Тим глибше прагнення вникання
У невичерпність.
Підглядання –
Лише безглуздя.
Ти – потік
Непередбачений,
Спонтанний.
Ти можеш крикнути: “Осанна!”
Ти можеш знищити межу.
З колін піднятись
І упасти.
Молитись,
Коли ж прийде пастир,
Лиш розминутись і піти
У повну тишу самоти.
____________-43-__________________

***
Ріднить нас шерхіт падання гілок
Напливом спогадів.
В’юнка злітає птаха,
Виводячи останній свій танок
До поглинання безвістю.
До завтра.
Через роки,
Круговороти літ,
Відбігавши, зустрінемося знову
Послухати спадаючі гілки,
Роками помовчати біля дому.
——————————————-
Любов

Відпупкуєш себе – і летітимеш з отчого дому.
День за днем відгрібатимеш попіл блискучих спокус.
Гальмуватимеш дні, що втікатимуть запахом рому
У щасливі краї, де чека материнський обрус.

І закублиться світ – та не буде ніде, як удома.
Де почуютьтвій крик, де спинятимуть кров,
Де розтяжо звучить найрідніша тобі колискова.
Де на чатах стоїть материнсько-батьківська любов.

_____________-44-_____________________

Першому

З малого круга ти вростаєш в час,
Переборовши притягання силу.
Вишіптуєш потиху раз по раз
Молитву зрілу.
Розписуючи подумки сюжет,
Ти між слова втискаєш світ мовчання.
Чи міг би ти розсипати сонет
На літери твого зітхання?!
Ти так далеко…
Вже й не осягти.
Хіба через століття,
Або – болем,
Отак-от, відштовхнувшись від мети,
Невикривлено мріяти.
Ніколи
Не вирвуть вісь,
Вона собі вросла
В одвічний центр безмірної природи.
Не витравлять,
Не втягнуть між вуста,
Не залікують згодом.
Поглянь на нас.
Можливо, хтось малий
Хоча би зафіксує тінь польоту
Глибинносяжного,
Достойного народу,
Що був колись безсмертним.
Подивись.
___________-45-46-________________

***
Кололи гострі жала вій,
У світ вистрибували хорди,
Лишаючи позаду стрій
Німих акордів.

І рвалось коло кольорів
У точці відчуття спокою.
Відходили в холодну тінь
І ми з тобою.

Ковтали ніби щось крихке,
Слова штовхалися в етюдах,
Занурювались у в’язке
І повне бруду…

А скрізь кохались стебла трав,
Метеликів гойдались крила,
Невтомний соловей співав
На повну силу.
____________-47-_______________

Зрілість

Замружиться сила – і стисне долонями зрілість.
Прострілить стебло чорну чашу новітнім теплом.
І лодії тихі з вітрилами юних ідилій
Зникатимуть в мареві легким ударом веслом.

Натужно і тужно, неначе пронизані болем,
Блакиттю страждань і важким підійманням повік.
Закотиться день чорним згустком гарячого поля,
Щоб витік у зерня по краплі насмоктаний сік.
____________-48-__________________

На шляху до істини

(яма(япон.) – гора (укр.))

Життя навиворіт.
Хай яма – це гора,
Гора повітря. Ми – маленькі грудки.
У дзеркалах
(великі дзеркала)
Злітають вгору мертві незабудки.
Життя навиворіт.
Єдина цінність – час.
Єдина міра – кольори мелодій.
Солоний відчай – твій останній шанс
Перед відпливом материнських лодій.
______________-49-_______________

Сирота

Не витече вже більше молоко.
Не висмокчеш жагою ні краплини,
Котитимешся в світі колобком
Сама собі порадником.
Дитино!
Затиснеш біль, не викажеш сльозу,
Відгорнена чужою пустотою,
Мов мева, прокладатимеш роки
Над вічною солоною сльозою.
———————————————–
***
Віщує дощ жовтавими слізьми,
Розбризкуючи цвіт соснових весен.
Болить під серцем.
Лиш луна
Зріза сум’яття болісної меси
Смиренням шпилів,
Вартим небесни органних звуків.
Мовою святою
Поміж пили земні і надпили
Живиця дощова на рани.
Гоїть.
_____________-50-__________________

***

Тріщить у сніг занурене гілля,
Наближення весни ще ні, немає,
До часу невідчутно тоне та
Поховане від галасу скрикає.
До часу…
Затонуле.
Проминань
Не навернеш ні квилом, ні тугою,
Не навернеш
І чорного пера
Дражливим доторком,
Ані – сльозою.
Тріщить і тоне тануче гілля
У тон із серцем жУрою-журОю,
Обніжена обіймами земля
Вже витікає іншою любов’ю…

Сяйною.

Глибшою…
_____________-51-__________________

***
О, як болять,
О, як мені болять
Твої слова, що скупчились у серці.
Перебігають в кров
І рвуться в злому герці
Невідворотні.
Бродять-колобродять.
Коли ж вони обірвуться й підуть
В останню путь?!
_____________-52-___________________

***
Чути, чути голосіння – кревний крик-
Крізь міжребер’я ліхтарне, крізь міжпліччя. Звик
Між найтоншими шовками проникати в стиль
Підголосок непокритий непомітних хвиль.

Звук по тілу б’є і ранить, він – як кат,
Помертвілого підійме, не пустить назад,
Обів’є і перехопить, пнись – не пнись,
Медитуючи між долом і бажанням ввись.

Чути, чути голосіння. Порятуй.
Обсічи обачність сенсу, порохи роздуй.
Хай надірвані вкрик струни, скрипка ще ціла.
Мати просить безсловесно захисту й тепла.
_______________-53-___________________

***
Я так живу, як спокій під дощем,
Як вічність: без кінця і без початку,
Доткливо серцем,
Тихо вірю в щем,
У незгасання душ на вічнім статку.
Покірно серце віддаю життю,
Дощу і суші, краплями і ціла,
Перетікаюча із чорного у біле
І з білого у чорне без кінця.
—————————————————–

***

Не розпинай мене словами.
Стаю з роками
Менша й менша.
Вже менш зернини.
Вже не тямлю
Себе розсталу в світі.
Тешуть
Хрести навколо біль і втрати.
Немає сили і мовчати.
Життя здається менш мачини.
І всеодно я –
Лиш дитина
Доросла, вистраждана.
Днини
Не знаю.
_____________-54-________________

Нічному сміливцю

Сковзнувши в ніч,
під пахом темноти
ховаєш тінь від зойку світла.
Зібгавши подих, зачепивши кітву,
Ледь стримуєш дрижання
дотягти.
Щоб не зірватись в чистоту світання
До перших криків півнів
З висоти
твого падіння,
твого розпластання,
Коли чиясь опівдні без вагання,
Без вереску, без крику й голосінь
Щезатиме до крапки глупа тінь
у світлі.
____________-55-_________________

Гори

“У всіх і кожному поколінні хай кожна людина
почувається, ніби вона сама вийшла з Єгипту”
(з тексту Єврейської Хаггади)

Ще виткнуться гори з землі, розпростертої тихо,
Крещендом зірвуть білі хмари, загойдані в сон,
Торкнуться суцвіть, спопеливши,
Пекельним горіхом зависнуть над спокій
крикучою дивністю форм.

Ще виткнуться гори, ще вергнеш прокляття востаннє.
На білому крижмі застигне чорніюча кров.
І попіл засипле вчорашнє, байдуже вчорашнє,
Щоб через віки збайдужіти гористістю знов.
______________-56-_______________________

***
Вітру, пам’ятаєш, галас тяв
Бруньками ледь випуклі початки,
Мамою солодкі груди трав,
Літеплом надихані…
Лиш гадка…
Видихалась, вистигла земля
Тілом, вщерть наповненим вітанням,
Гола, незахищена, туга.
Заколисана ув оберті
Чекання.
———————————————————

Батьківський біль

Заснути – і не чути болю стін.
Хитання люстр – як розтинання тіла
Під колихання люльки, де зомліла
Лежить дитина.
Непритомно біла,
Не годна розпросторити колін.
Бо ти при ній, як шмат опуклий тіла,
Рубцями тятий річищем сльозин,
Цураєшся себе, від немочі геть сивий,
Журбою затискаєшся між глин.
Віддав би все, всього себе дотла,
Аби дитина встала і пішла.
___________-57-___________________

Перший сніг

Жартуючи, порушував цнотливість.
І цілував вуста.
і падав на коліна
Пухнастий,
непримхливий
сніг.
За пестощі прощалася зрадливість.
Та танула в руці
й текла застигла піна
Тонкою цівкою до ніг…
Йшов перший сніг.
———————————————–

***
Вітер трусить осиковим листом місяця,
Тисне його нижню губу,
Гигоче.
Але
Крізь розсунені фіранки
Сипле лататтям паруючого світла,
Захищаючи спокій,
Верхня половинка
Місяця.
____________-58-___________________

***
Пірни у мить,
Проникни, як радар.
Між хмари в простір вільного начала
Поза можливе,
Поза ніби стале,
Відірване від вчора, завтра, чвар,
Де пут нема,
Де обтікання – мед,
Де заволока млосна і святкова.
Пірни у мить,
Наповнену любові,
Відірвану від галасу планет.
Розпачливо людських,
Хитких, холодних,
Облиш і їх, покручених в безодні
Образ і сумнівів.
Пірни у мить…
У віль.
-59-___________________

Материнська рапсодія

Відірвався – й пішов.
Слала постіль тобі чужа мати.
Тільки слабко було,
Коли серце відчуло: чужа.
Начу стіни стрясло.
Чорне, ссичившись, лізло на п’яти.
І – тавро на тавро.
Доки стихло – минулась біда.
Сапко скиглила: ні,
Коли ти, геть пошарпаний п’явся.
Коли світлом молінь знов затулений,
Йшов навмання.
І слезилась земля,
Видихаючись парою,
Клався
Новий шлях поготів,
Наче в ирій злітала Земля.
_______________-60__________________

Чистий семизвук

Слова пірнають,
Тихо топить час
Перевисанням музики над тишу.
А біль щеза
Прозорістю в очах,
Як під тобою, над тобою вище
Насичені простори,
Мов росте
Десь у тобі
Одноначально всесвіт.
І вся навкрик
Пронизана життям
Ти чисту септу вголос і ушепіт
Уловлюєш
Поставши нарозкрив.

О душе, диво з див.
____________-61-_________________

Жнива

Кожну краплю роси,
Кожну краплю сльози
Не губи.
Чи то доля чужа,
Чи то доля твоя –
Відпусти.
Нахились до землі,
Припади до ріллі,
Не топчи.
Смуток в серці лиши,
В слово радість вклади,
Не мовчи.
Чуєш, тепла земля,
Чуєш, кличуть поля:
Йдуть жнива.
___________-62-________________

22хх

                                                                                  Сточи ЗОРЮ і пий

___________-63-_________________

***
З неба ллється сивина
Світлом тиші.
Суму ночі вже нема –
Ранок дише.

І збирається роса
До світання
Силуетом осяйним
Тіл бажання.

Не вкриваючи листом
Осені сумної,
Вивітривши з серця біль
Чистотою.
_____________-64-_________________

Коляда

Сточи зорю і пий,
Клечана тишо!
Та рвись у щем.
Закурюй зимну ніч.
Нехай шумить, погойдує і дише
Тремтінням сонць
Зусібіч долілиць.
Сточи зорю і пий,
Блакитній, тишо!
Напій світ днів
Йорданністю життю.
Нехай маює вповні
Більше й більше
Мороз хрестами сяйва
Коляду.

_____________-65-_________________

Тамарі Гажулі

На землі

Ти приходиш сюди –
У несталість глибокого снігу.
Ти шукаєш води…
Тільки в ній відчуваєш биття,
Позачасову вартість розбігу,
Невтолиме бажання життя.
______________-66-_________________

Зірка

Відлунням на заході
Визріє зірка нетлінна.
Заплющиш свій день
Та відкриєш дорогу зорі.
І хлюне врозбриз,
Углибаючи в душу прозрінням,
Журчання пульсуюче
Стрімкотом дзвонових тис.
І ввійде зоря
У криницю, насичену ранком.
Впізнаєш її:
Серце – в серце,
Засвітиться слід.
І вмиєшся спокоєм,
Вмиєшся ще до світанку
Зорею завширшки
Негаснучих років навсвіт.
____________-67-_________________

***
Колись відійду тілом і піду
Шукати істин у світах минулих.
Прозорих свіжістю свяченого дощу
Світів майбутнього
Безмежно.
Повна віри.
Колись відійду тілом,
Відгорю,
Насичена вся пам’яттю німою.
А та, що тут хотіла від землі.
Так скрикне тугою,
Мов схоче буть земною.
____________-68-_________________

Крізь синь

Земля крізь синь
Не зелень.
Крик,
Вогонь.
До відболю,
До відтиску,
До дзвону.
До неможливості
Терпінь людського скону.
О боже мій, як ти іще живеш
Не потопивши Ноя і закону
Перевертанням.
Як ти ще живеш?!
—————————————

***
Світів невичерпних
Душа
Стоїть між нами
Сяючи собою
Торкаюча
Мов пестяча рука
Многоголоссям обширу
Нечутно
___________-69-_______________

***
Вуста тремтять
Ще сонну вишню
Час надиха
Теплом
Всевишньо
Всевишнє відчування вперше
Квиління струн
Колядно
В серці
Торкання тіл
У міражі
На десь зникаючій межі
Роздмухуєш
Мов порох
Роки
Колоподібні тіні
Кроки
Лише у зріст
Що квітка рання
Спокоєм божого звучання
Вуста тремтять
__________-70-__________________

Довготривала мить

Твердне і розтріскується глина
З-під озер весняної води.
Многогранні плити під ногами
Юшать спрагою.
Весь рвешся помогти.
І шукаєш дотиком. Чи зрине?!
Та не можеш…
Де ж те джерело?!
Сухі русла тиснуть, як і спина
Із піввіку стисненим хребтом.
____________-71-_________________

***
Клубочиться волічка
Сонно
Пари
Над незамерзлим
Гордим
Джерельцем
Крижинки блимають
І відпливають фари
То очі
Суть
Притулишся лицем
До спокою
Руками
Продовжиш простір
Виплюснеш світи
І поглядом
Щемливо
До зірок
Без тями
Щоб після снігу
Повернутися
Рости
__________-72-_________________

***
Кожна пелюстка повітря
Насичена
Фата морганами.
Стіна вітру
Змітає
Скупий порох
Щастя,
Розмазуючи
Ритинування
Реального
Світу.
——————————————-

***
Навколо болю крутиться Земля.
Крізь Сонце, крізь сльоту і омертвіння.
Одчалює від спалаху життя,
Засліплює до повного сп’яніння.

Навколо болю крутиться Земля.
Душа сміється, тихне та сльозиться,
То тулячись до гострого плеча,
То відгортаючись від сяйного обличчя.
___________-73-__________________

***
Життя, перетворене на смерть,
Заради вічного?!
А що ти знаєш про вічність?!
І хто знає?!
Невже це танці на поминках
І келихи у щойно виритих ямах?!
___________-74-___________________

Світання

Туман волосяний підмовить.
Потечеш
Уздріти серцем промені світання.
Коли й зірки
(Могутніші і теж)
Прощаються над рання
Від світла близького.
Не оминеш.
Притихнеш,
Розчіпляючись рунисто
На кульки,
Раз існуючі,
Намиста,
Нанизані солодко на вогонь.
_____________-75-______________

Меланхолія

О, Сонце, сонце.
Я – проста сльоза.
Ти висушиш мене,
Коли прийде потреба.
Космічне світло
Сяюче –
Краса –
Господар на Землі і серед неба.
Гарячим дотиком твоїх надійних рук
Вуста затишаться,
Вагітні словом :
МОРЕ.
І листя буднів опаде на брук,
А хтось вже йде останнім коридором.
_____________-76-________________

Ангел

Поснули феї до самого ранку.
Мороз по шибках пише їм вірші.
Так філігранно пише, філігранно,
Мов падає на пальці конфеті.

Згорнулись руки, м’яко обіймають
Пухнастих подушок білявий луб.
Скидається на міма чистий ангел.
Повторюючи коливання губ.

_____________-77-_________________

***

Остання ніч, як плачуться сніги,
Ковтаючи тепло сухе.
Вітрами
Лягають стебел зморених віки
І не лякають вицвілі.
Парами
Лише шепочуть
Божо з-під землі
Весняні діти в тишу м’яколиці,
Ще сон тремтить очима тяжко жриці.
І брязкають холодні ланцюги.
_____________-78-_________________

***
Сніг летить.
І день такий розгублений.
На пелюстках біле порохно
Дивовижно тане.
Не сполучене
З світом, що несе
В собі
Тепло.
_____________-79-__________________

Наталці Половинці

Найдорожча
Лише
Не записана пісня,
Не пригноблена літерою,
Що виплелась з голосу матері
Вдиханням і диханням предковічним,
Що панує наді мною,
Розспівуючи поникле тіло,
Що вбирає і вичищує
Аж до дитинства,
Не доторкаючись до ран
Найінтимніших
Рідним
Звучанням.
___________-80-__________________

***
Б’ється з жалем дощ по підвіконнях,
Квилить, зупинивши свій політ,
Мов тягуче тягнеться безсонням
Неторкання спраглої землі.

Не віддавшись, никне, як не було.
Тіні на землі йому нема.
Тільки небо висотою синє
Кожну крапелиночку прийма.
———————————————-

***
І все ж
Поперечна лінія хреста
Ближча,
Ніж та,
Що тягнеться до неба.
______________-81-__________________

Але нас нема

Птахи птахами,
Але нас нема.
І світ мертвіє.
І хоронить тиша.
І ніч полущена
Видовжується так,
Що порохнявіє безглузда форма.
Диха
Лише крізь душу
Світ
Розприсканих вогнів,
Лише крізь душу пукне
Перша гілка.
Очима розпашілими світил
Крізь душу гра
На видиху
Сопілка.

__________-82-________________

***
Промені світла,
Викривлені в’язкістю порожнечі,
Зупинились на застиглих краплях повік
Веселками.
Виплачешся, зойкнеш –
Полегшає,
Злиються всі сльозинки
По одній
Воєдино,
Щоби зникнути
У великій сльозі
Однією
Загубленою
Веселкою.
_____________-83-__________________

***
Пригнала ніч розумно мовчазну
Зорю
На небо.
Стало майже світло,
Немовби древо, зламане в тобі,
Забилося,
Щоб вирватися літнім
Зеленим пагоном.
І тихша
Враз стала ніч.
————————————————-

***

Важчає крапелька сніжна,
Притиснена до голої шиби
Тілом
Голим
Риби,
Як дівчина,
Білим полем граючись,
Жоною
Стає.
___________-84-_____________________

***

Зима стіка хворобами.
Тіло за тілом
Стягаючи.
Втомлена вічністю миті
Роздягання.
В судомі стиснувши пальцем
Вистрибуюче джерело
Небосяжного.
____________-85-____________________

Ой, не кажи

Ой, не кажи,
Бо вірш, то як дитя,
Десь під грудьми
Ногами б’є
І диха.
Пече й болить.
Запалює вуста.
І просить жити
Житньо,
Як молитва.
Ой, не кажи,
Ковтни і помовчи.
Слова – пусте,
Коли панує тиша,
Де істини такі легкі й прості,
Що вже простіше просто не напишеш.
_____________-86-

/ / / /

    2 comments

    Comments are closed.

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post