Птахиня

знову чуєш Птахиню

що покриває крилами нове гніздо

як дахом солом’яним

під яким і в лютий мороз тепло

і судини від холоду не тріскають

і тромби не обриваються

під який вода не потрапляє

по пір’їнках униз стікаючи

ти знову її чуєш 

коли загроза наступає на п’яти

біжиш назустріч

старою стежкою

з обсипаною штукатуркою шкаралупи

 обливаючись потом надії 

як до рятувального човна

що може щезнути за обрієм без тебе

Птахине

берегине

а вона все інших обрисів набуває

то матір’ю то сестрою

то тілом то напоєм

їжею

ніччю

горизонтом стає

і забуттям повним

(Галина Мирослава)

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...