Входження

Щоб плисти, треба хоча б зайти у воду, чи ту, що розлита стоїть навколо, чи ту, що плине, котиться, зносить за течією. А коли ти боїшся води, здригаєшся від її тихого булькотіння, дзюркоту, мимовільного цвіркання, ледь зачутого десь чуркання, як ти зможеш пливти, як  спроможешся діяти? Як?!

Заходиш, бо куди подінешся. Це дійсність, дій-сність: дій, сній, мрій, щоб було тобі добре. Звичайно, якщо не втратиш вміння слухати, слухати вслухаючись, вухами, очима, тілом усім, передусім  серцем. Слухати так, щоб вловлювати оркестрову музику слова, погляду,  поруху, сказаного та недомовленого тексту, йдучи то поволі, то швидко від поверхневого, видимого до дрібниць  рівня слова крізь його кору далеко вглиб, іноді боляче, дуже боляче, як до магми, звужуючись та розширюючись за законами маятника, аж до всесвіту, щоб прочути  усім єством єдність з природою, щоб лягти на цю воду та плисти, а між водою всередині та зовнішньою стихією залишалось лише відчуття руху аж

до власної відсутності…

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post