Вночі

Кажуть, щоб позбутись страху, треба його проговорити. Однак, як не говорити б та скільки, назавжди залишається пересторога, обережність, перевірка ,,холодної плити” після опіку. Пам’ятаю добре, як роками здригалась всім тілом від стукоту вночі в двері чи вікно, спочатку на те була одна причина, згодом з’явилась інша, нічим не краща, а коли ще третє прийшло, страх щез, проте його замінило оціпеніння, мене просто якась незрима сила прикріпляє до стільця чи ліжка, я не можу ні зрушити з місця, ні слова вимовити, ні поглянути, якщо наперед внутрішньо не приготувалась до зустрічі. Сьогодні так легко можна порозумітись через інтернет, телефон, домовитись заздалегідь, або хоч за пару хвилин наперед, а люди продовжують стукати опівночі, о четвертій ночі…

/ / / /
    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...