Анто́ній Мальче́вський

Польської крові українець по духу Анто́ній Мальче́вський (3 червня 1793, є дві версії: або Варшава, або Княгинене на Волині — 2 травня 1826), польський поет-романтик, один із основоположників «української школи польського романтизму» разом з  Северином Гощинським та Юзефом-Богданом Залеським, народився  у сім’ї Констанції з Блешинських (пом. 1800, Дубно) та Яна Юзефа Мальчевського, генерал-лейтенанта Тарговицької конфедерації,  власника маєтків у селах  Волині – Княгинине і Ксаверівка (тепер Молодаво Друге), що нині належать до Дубенського району Рівненської області.

Antoni_Malczewski_(portret_z_książki_z_1843_r)

(Антоній у костюмі козака в студентські роки)

Антоній мав сестру Філіпіну та брата Едварда, а також зведеного молодшого брата Костянтина (від іншого батька – генерала Філіпа Гаумана, який був чоловіком матері з 1779 по 1792, другою дружиною Філіпа стала Ельжбета Скальська), до речі, Костянтин згодом став генералом артилерії в Мексиці. Рідний батько мав двох дітей від другого шлюбу. Антоній також був правнуком Вільгельміни Марії – незаконнонародженої дочки саксонського курфюрста Йоганна Георга IV, його бабуся Антоніна Дунін, власне, і була онукою Йоганна-Георга IV , брата польського короля Августа II Сильного, таким чином, Антоній був нащадком Фредеріка III, короля Данії та Норвегії.

З 1797 року родина переїжджає до Дубна.  Через 3 роки хлопчик стає сиротою по матері. Його доглядає дубенчанка. Хлопчик мешкає у Тарноруді на кордоні Волині, Поділля та Галичини. У 1811 році закінчив Вищу Волинську гімназію, де старанно навчався з 1805 року, захоплюючись мовами і математикою,  та вступив на військову службу.

Під час навчання в гімназії втратив батька і став круглим сиротою у 15 років. Проте, будучи членом шанованої родини, охоче приймався в аристократичних салонах, на одному з яких  познайомився з Кароліною Валевською-Ходкевич, дружиною графа Олександра, правнука знаменитого польського гетьмана Яна Кароля Ходкевича, і захопився нею. Справа дійшла аж до того, що був поранений на дуелі на захист честі Кароліни Ходкевич, у результаті чого отримав контузію лівої ноги.

У 1811-1815 роках служив в армії Варшавського герцогства. Брав участь в обороні Модліна (1813). Після капітуляції фортеці короткочасно знаходився у російському полоні.

З 1815 року , вийшовши у відставку, подорожував по Європі: по Франції, Італії, Англії, Швейцарії. Спочатку був компаньйоном Францішки Любомирської, до якої відчував глибокі почуття. Згодом мандрував сам.

У Венеції Антоній познайомився з Байроном, який, за переказами,  зобов’язаний сюжетом свого «Мазепи» спілкуванню з Мальчевським.

У Франції Антоній зацікавився впливом гіпнозу,  почав його вивчати та надавати медичні послуги, сподіваючись за допомогою гіпнотичних сеансів покращити здоров’я пацієнтів та своє власне.

Був дуже цікавою та спортивною людиною – саме він став восьмим туристом та першим поляком, що  здійснив сходження на вершину Егюїй дю Міді (3843 м), що на західному підніжжі Монблану (4 серпня 1818 року).

Повернувся до України у 1821 році, оселився у зруйнованому батьківському маєтку. Тут закохується у нервово хвору дружину свого товариша Софію Руцінську з Модзилевських під час процедури лікування її гіпнозом. Софія прив’язується до Антонія та починає його переслідувати. У 1823 році він виїжджає до Луцька, шукаючи кошти на її лікування. Намагаючись позбутись відповідальності за Софію, тікає до Варшави з надією видати там свій перший поетичний твір “Марія”, “українську повість” про боротьбу між магнатами та дрібною шляхтою, що стала першою польською  роматичною поемою та першим українським твором у польській літературі.

Софія, як тільки Антоній виїхав до Варшави, пакує речі, покидає чоловіка та вирушає до Мальчевського. Тож йому не вдається позбутись цієї хворої жінки. Вона стає першопричиною усіх його бід. Атмосфера постійного нервового напруження та матеріальних нестатків, поведінка жінки, що змушує його жити у відірваності від колишнього середовища, невиліковна хвороба (рак) підточують сили. Інколи він пише. Проте твори, написані  після “Марії”, не збереглися.

Антоній помирає у 33 роки, забутий та самотній. Побачивши, що Мальчевський помер, хвора Софія спаковує валізи та повертається до колишнього чоловіка, позбавляючи себе клопотів, пов’язаних з похоронами.

“Марія”  була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема, Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся.  Видання “Марії” з присвятою  Юліану-Урсину Нємцевичу, у яке автор вклав власні гроші,  за життя Антонія навіть не перекрило коштів на видавничі витрати, хоча вже через одне десятиліття  “Марія”, прославлена Маврікієм Мохнацьким, здобула славу. Книга мала щонайменше 26 видань.

Видавалась повість неодноразово і у Варшаві, і у Петербурзі, у Львові, Познані, Вроцлаві, Лондоні та інших містах Європи.

https://pl.wikisource.org/wiki/Maria_(Malczewski)

Поема перекладена англійською, білоруською (уривки в перекладі Олександра Єльського), італійською, латиською, німецькою, російською (уривки в перекладі Івана Козлова), українською, французькою, чеською, есперанто мовами. В основі поеми лежить дійсна трагічна доля Гертруди Коморовської, яку  викрали за наказом магната Потоцького, який не бажав, щоб вона стала дружиною його сина. Під впливом поем Байрона і Вальтера Скотта Мальчевський створив песимістичну розповідь про безсилля людини перед злом світу.

На сюжет поеми Мальчевського кілька відомих польських авторів писали музичні твори, зокрема: Михайло Завадський, Юліуш Зарембський, Л. Гроссман, Роман Статковський. Ці твори й досі зворушують та нагадують про Антонія.

/ / / /

9 comments

  1. Шаноўная Галіна!
    Можа, маеце інфармацыю пра украінскага перакладчыка “Марыі”, які карыстаўся псеўданімам Мыхалко? І ці быў надрукаваны ягоны пераклад?

    1. Добридень, п. Миколо!
      Дякую вам за увагу. На превеликий жаль, ні. Я дуже хотіла розмістити посилання на український переклад усього твору, проте мені не вдалось знайти нічого в мережі. Можливо, не дуже уважно шукала. Якщо вдасться знайти на папері, сфотографую. Продовжу розшукувати. При першій нагоді дам Вам знати. З повагою
      Галина

  2. Я маю толькі два невялічкія фрагменты з перакладу Мыхалкі, зробленыя да 1889 года. А цікава едаць: ці друкаваўся пераклад цалкам.
    Ej! ty na bystry koni, de biżysz kozacze?
    Czy zahlanuw ty zajcia szczо na łuzi skacze?
    Czy rozihrawszyś dumkoj i poczujaw wolu,
    Ty z witrom ukrainskim hulajesz po polu?
    Czy mоże do myłoj zabyłoś serdeńko,
    Szczo z pieśnieju ty sweju łetysz tak skoreńko?
    Szapku dobreś nasunuw, pustyw koniu wożi
    I – łetysz – aż kłubytsia tuman na dorozi.
    Żeneszsia, aż sijaje łycia twoho cwit…
    Na niom radist jak w poli wohoniok horyt –
    Kin dykij, w rukach twoich detynoj zdajetsia
    I wytahnuwszy szyju jak witer nesetsia…

    Czy ne słaba ty czasom? bо tak wyhladajesz,
    Jak bucim wże do neba dorohu ty znajesz,
    I w nowoj żurbi toj, chot tebe łaskaju,
    Czylubysz mene wirno, szcze raz zapytaju?!!
    „Czy tia lubyt Maryna pytajesz mij myły?
    Bilsz czym wilno lubyty, bilsz czym mоhut syły,
    Bilsz czym serce obijmie koły czołowiku
    Perebuty tra radist serdecznu, wełyku –
    I koby ne Tatary, szczо w oczach stojat,
    Kob meni ne ich streły szczо w uszach swystiat,
    Byłob łehko, ta myło, czehoż bilsze treba?
    Tak tebe obiniawszy łetiłab do neba…

    1. Дякую дуже. Гарний переклад. Цікаво знати, чи переклад зразу записувався латинськими літерами, чи хтось переписав.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...