На Божу волю

Хапає серце. Не спиться і робити щось не дає. Подумалось, а може того завтра вже ніколи не буде. Не страшно – діти дорослі, одружені, маму доглянуть не гірше мого, якщо б раптом. Вони в мене сильні. Колись  боліла неможливість поділитись тим пропущеним крізь серце до поклітинного відчуття, вилитим на папір, тривожило усвідомлення головою, що твоя душа не може прийняти усталених правил “виходу на люди” чи “в люди” – уже й це не тривожить… На Божу волю… Багато вже там… Ніби втихає…

Хотіла написати: “Дай Боже миру”, та  обпекло:”Якого? Того, з яким спочивають мертвим сном, чи того, з яким наповнюються життєдайною, життєтворчою енергією?!”

/ / / /

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post