Чорний лелека (ГалинаМирослава)

З етюдником у руках

Чорний лелека

відчуваючи тривогу за майбутнє
він

озираючись

летів долу

.

(лише поезія подарована небу

залишалася там

аби дай Боже колись

могти знову піднятись)

.

наближався

леле

чорним відрізком тіла

з червоними краями початку й кінця

про застережні знаки яких

заведено згадувати лише по ночах

.

поміж розкритими

як рятівні парашути

крилами

.

ретельно приховуючи білий пух тильної сторони

під яким відкрите світлу серце

таке саме червоне

(ГалинаМирослава)

/ / / /

    2 comments

    1. Чудово пані… Галино. А ви про Мирослава /Ягоду/ нічого… не чули? Кажуть чоловіка.. засадили у підвал, а він там почав… вірші писати.
      Дякую, Тарасе. Я знала про нього трошки від Наталки Половинки і від його сусідів з будинку, де у нього була художня майстерня. Він мав серйозні проблеми з психікою, як мені казали, періодично перебував у важких станах, повертався, творив і “пропадав”.

    2. Юрій Липа

      Побачив видиво я. День сірів і в нім
      З тисячолітніх соків лози виноградні
      Препишні кетяги зродили в цілім полю.

      Почув я голос: “То – вітчизни грона.
      То – найбагатші жнива, що зросли з любови,
      У дозрівнню пишнім мислі, чину й літ”.

      Побачив видиво я. Всі на чорних конях
      Безжалістні їздці один за одним гнали
      І наче в помсті, тратували стиглий сад.

      І страх мене вгорнув. Вони ж топтали жнива
      Свойого ураю й крови, і були свої це
      З тавром скажености, і страхуб і зневіри.

      О, хай би не діждати ще раз того стиду,
      Об хай би не діждати тої ганьби,
      Як тіло знищення не від чужинців бачить!

      Чи ж довго нишить будуть, чи ж не стануть врешті
      Ніколи в обороні свого, що найбільше й
      Найбіль беззахистне – душі? Чи ж тут не буде
      Господаря ніколи, тільки – пиха слуг?

      І голос відповів: “Це тільки мить і проба.
      Господар є . То – Бог. І він лозу відновить”.

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Галина Мирослава

    Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

    you may like this post