Лю і Ля (ГалинаМирослава)

Якось матуся повідомила милій донечці Людмилі, Люді, Люсі, що в Китаї, країні, де дуже багато людей, жив колись імператор Лю Да, який походив з роду Лю. Його батько теж був Лю, а діда звали ще цікавіше — Лю Сю. Всі сини Лю Да також до імені додавали слово Лю. І спадкоємцем Лю Да згодом став якийсь новий Лю.

— Китай, — повторила про себе Люда по складах, — мабуть, там має бути багато китів.

Але вголос запитала про інше:

— А як правильно: Лю Лю чи Лю Люєвич?

Мама знизила плечима і відповіла:

— Люсю, Людо, люлю — це я тобі іноді перед сном кажу, а він був просто Лю, це не ім’я, а прізвище.

— І я з роду Лю? — поцікавилась Люда.

— Ні, не так, — усміхнулась мама, — ти зовсім не з роду Лю, і тебе ніколи не кликатимуть Да.

— А кити? — несміливо підняла очі на мамцю Люся.

— Що з китами? — незрозуміла мамуся.

— Ну, ті, що в Китаї. Вони зубаті чи вусаті?

— А, — протягнула після короткого мовчання мама, піднялась з місця, взяла в руки великий глобус і показала дівчинці, де розташований Китай, додавши, що Китай не дуже славиться китами, хоча китів китайці бачать, бо ті вільно плавають океанами, як зубаті, так і беззубі.

— А кити мають якісь глобуси або карти? Як вони бачать, де Китай, а де не Китай?

— Ні, — хитнула головою ненька. — Не мають. У китів взагалі поганий зір. Їм би ні карти, ні глобуси не допомогли. Вони орієнтуються на інші органи чуття. У вусатих, до прикладу, так сильно розвинений нюх, що навіть ті з них, які з певних причин осліпли, виживають завдяки йому. Щодо зубатих китів, вони славляться гострим слухом. Зазвичай кити пливуть туди, де їм добре, мігрують з одного місця на інше. Найбільше китів поблизу Антарктиди та Арктики.

— А чому тоді ця країна називається Китай?

— То не зовсім правильна назва. Китайці не називають так свою державу, це слово походить від сусідніх з Китаєм кочових племен, які теж не так китаї, як катаї, хоча й ця назва перекручена, бо важко передати звучання однієї мови іншою. Колись давно катаї захопили північну частину Китаю, заснувавши там свою династію Ляо.

А тепер, серденько, час люлі люляти. Накривайся, Люсю, килимочком з цими довгими кИтами-китицями та засинай.

Лю і Ля (Мала сторінка)

P.S. Приємно, коли читають. Дякую. Дуже приємно. 🙂

 

/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...