Забуте прізвище

Учора одна людина з іноземної держави, що нещодавно “попросилась у гості”, поставила знак здивування біля мого повідомлення про оприлюднення архівів 1937-38 років,

а через кілька хвилин остаточно добровільно видалилась з “моїх друзів”.

Маю сумнів, що вона читала повністю статтю, її, мабуть, “вбила” коротка цитата, що за підрахунками дослідників “жертвами терору 1937-38 років стали понад 260 тисяч українців“, у що вона не повірила.

Але завдяки цій події я раптом згадала забуте прізвище, яке почула від свого стрийка дитиною, коли він мені розповідав про свою зустріч у Сокалі з колишнім в’язнем Соловків, що зумів організувати втечу з “пекла” й втекти разом з двома друзями (на жаль, вижив лише він один), дістатись до України, згодом за допомогою підроблених документів перейти кордон і у Львові видати книгу про Соловки.

Стрийко знав його як письменника Віталія Юрченка (літературний псевдонім), сотника Армії УНР.  “Пекло на землі” про Соловки вже переді мною. Воно, слава Богу, викладене онлайн. Книгою в Україні твір вийшов у 1993 році, однак я, як виявляється, проґавила.

Ще не встигла остигнути від спогадів Степана Стебельського про повстанський рух біля Перемишля (1948-1949), але починаю читати Віталія Юрченка.

 

 

/ / / /

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

you may like this post