Дякую, Аттіло

Іноді якась річ може так вразити, що довго живе в твоїй пам’яті, викликає море відчуттів та емоцій. Такою стала для мене  робота художника Аттіли Палотая, якого знаю з Фейсбуку.

Останнім часом помічаю за собою, що чим менше бачу на полотні, тим сильніше на мене впливає лінія, обриси, натяки…
Дякую, Аттіло.

P.S. Якщо казати українською Ат-тіло по складах, то виникає відчуття потрібності відкинути тіло, забути про нього. Відкинути тіло заради більшого…

P.P.S. Написала слово більше – і втерпла. Біль…ше  – ще біль…

/ / / /
Галина Мирослава

Галиною Мирославою та Галкою Мир (дитячі речі) я стала у 90-х роках минулого століття, малою дитиною підписувала свої записи по-іншому: Ляля Щаслива (в родині мене називали Лялькою, коли була маленькою, навіть зараз коли-не-коли так можуть сказати старші за мене), якийсь час побувала Галиною Мирославич та під родинним прізвищем Козак, у газеті ,,Ратуша" мене представили одного разу під прізвищем по чоловікові (з ним також одного разу взяла участь у Літературному фестивалі в Чернівцях)...

you may like this post