2 роки, як нема мами

Защеміло. Згадалось.

Багато років тому я мала поетичний вечір в одній з червоноградських шкіл, на ньому моя донечка,

тоді ще маленька школярка, заспівала цей пісенний твір. Досі шкодую, що не записала її виконання. Вона співала так зворушливо.

Це був текст, який прийшов до мене одночасно зі звуком. Дуже старий текст. Один з кількох винятків, адже

пісенні тексти — це не моє.

Пригадую, як завантажила на YouTube перше відео, в якому до голосу додала музичний супровід. Глядачі це прийняли в основному позитивно, дехто залишив коментар, що так краще, однак кілька людей (значно менше, ніж інших) написали в приватних повідомленнях те, що я сама відчувала, однак щось мене вело тоді продовжувати створювати відео з додаванням музики українських композиторів… Ці глядачі зауважили, що вважають мої тексти оркестровою музикою, і думають, що іншої не потрібно, бо лише повна тиша може впустити “в неї зануритись”. Одна людина навіть написала, що не зможе більше дивитись мої роботи, лише читатиме тексти під відео.

Знайти мелодію в унісон, написану іншою людиною, майже неможливо, як і зображення (ще від першого завантаженого на YouTube відео отримала на пошту короткі повідомлення від трьох слухачів, які повідомили, що не дивляться моїх відеоробіт, хоча не перестають слухати, причина – візуальний ряд заважає чути текст). Кожне зображення, кожний музичний твір — це окремий текст зі своїм напрямом, своїми інтонаціями, своїми вивертами…

Я щиро вдячна Ярославу і Мирославі Яремам за виконання, яке лягає на серце, за їхні душі, за ангельську теплоту, якою вони мене обігріли, за бажання прийти на допомогу без зволікань, за організацію вечора пам’яті моєї мами, за їхніх дітей, які приїхали зі своїми малими дітьми зі Львова, аби бути з нами, хоч це не було просто для них .