Нотатки з подорожі до Братислави. Розповідь друга. Поселення

Нотатки з подорожі до Братислави

Розповідь друга
Поселення

Йдемо на посадку. Просять пристебнути ремені. Зненацька літак починає незвично розгойдуватись, відчуття як на катері в морі, пояснюють: вітер. Невдовзі усе повертається на круги своя, і ось ми мчимо по стерновій доріжці до повної зупинки в аеропорту Братислави, який розташований неподалік селища з назвою Іванка, що страшенно мила для вуха, я ж Іванівна. Нарешті ноги торкаються землі, словацької землі. У Києві зо вересня було холодно, а от у Братиславі настільки тепло, що достатньо футболки на короткий рукав, знімаю куртку і рушаю до автомата, який видає квитки, адже тут в автобусі квитка не придбаєш, треба приготуватись заздалегідь. До залізничного вокзалу на 61-му автобусі 25 хвилин, отож купую квиток на пів години, чую, що дехто боїться так ризикувати, застерігає, що може трапитись дорожня пригода, купує квиток на 1 годину, штрафи тут заберуть значно більше грошей. На щастя, все відбувається без пригод, хоча по дорозі мені встигають розповісти про свій досвід затримки автобусів й електричок звідси до Чехії. До хостела вирушаю пішки, скеровує у правильному напрямі мене місцева дівчина, яку перестріваю на вулиці, вона, виявляється, приїжджає з приміської зони щодня на роботу у центрі міста, ми спілкуємось англійською, дівчина проводить мене аж до мого хостелу ,,Мандерла” на Лавринській (Лаврінській) вулиці. Хостел знаходиться у приємному дворику поруч з центром прокату двоколісних самокатів, які називаються сеґвеями. Згодом по всьому місту бачитиму сеґвеїстів, велосипедистів (велосипеди можна брати напрокат у кількох точках Братислави), а також гравців великими фігурами вуличних шахів. Тут рекламуються велосипедні та сеґвейні тури по місту та всій Словаччині.
Коли прочитала адресу, подумала, що назва Лавринська походить від слова лавра (грец. Λαύρα — «вулиця, провулок, ущелина»), однак це не так, насправді вона пов’язана зі святим Лаврентієм, Лавром, Лавріном, покровителем мандрівників. Колись у Братиславі були Лаврінські чи Лаврентійські ворота або брама (Laurinská brána), одні з чотирьох воріт Братислави з вежею, збудовані в XIII столітті, однак вони зазнали руйнації ще у 1778 році. На місці воріт зараз висять спеціальні ґрати, щоб нагадувати про них.Оскільки до реєстрації маю ще дві години, перше, що роблю, — прямую до інформбюро, де купую іменну карту Братислави на 3 дні (це додаткових 25 євро, однак варте того), карта дає дозвіл безкоштовного проїзду по місту у будь-якому транспорті, а також звільняє від оплати за вхід до багатьох музеїв і надає право на одну безкоштовну екскурсію по місту. Екскурсій українською мовою, на мій жаль, нема взагалі, є словацькою, німецькою, англійською, угорською. Пояснюють: Україна не входить до Євросоюзу. Мені б так хотілось українською, вкотре жалкую, що розминулась з дочкою моєї двоюрідної сестри, що працює в Братиславі дизайнером, на жаль, вона якраз поїхала до Іспанії. Проскакує думка йти до посольства, шукати своїх, жену її від себе, хоча, повернувшись домів, вкотре думаю, чому досі нема сайту україномовних екскурсоводів, як, до прикладу, це має російський сайт Needguide. У інфоцентрі кажуть мені, що можуть влаштувати екскурсію російською мовою ще сьогодні. Погоджуюсь. Домовляємось на п’яту, екскурсія, де лише я й екскурсовод у мене взагалі вперше.

Словацька мова дуже близька до української, однак словаки, які мені зустрічались, не налаштовані вслуховуватись, їхня молодь відгукується лише на англійську, щодо покоління пенсіонерів, багато з них не знає англійської, проте на певному рівні розуміє російську і може нею висловлюватись. До речі, говорять словаки швидше за нас, навіть англійською. Для людини, яка не готова до такого темпу, спочатку це непросто.

Центр, як я виявила у перший день, не такий вже й великий, хоча дуже гарний, цікавий, затишний. Милувалась не лише будівлями й пам’ятниками, оригінальними люками, а й знаками під ногами. І попри близькість Братислави до Австрії (Братиславська вулиця Копчанська переходить у вулицю сусіднього австрійського села Кіттзе, до 1936 року з Братислави до Відня навіть можна було дістатися міським трамваєм) і до Угорщини (до 21 грудня 2007 у Братиславі існував прикордонний перехід Русовце-Райка з Угорщиною), а також всупереч її історії перебування в різних неслов’янських імперіях вона відчутно слов’янська, навіть коли мовчить своєю мовою.

Повертаюсь до хостела, реєструюсь, отримую три ключі до свого покою: від брами, вхідних дверей з вулиці, а також кімнати. Я дуже хвилювалась, бо коли купувала місце (ліжко), на сайті booking.com прочитала, що житиму у номері на 8 осіб. Насправді все склалось значно краще: кімната, у якій я замешкала, мала лише два двоповерхові ліжка, спочатку я була одна, згодом до мене підселили одну жінку, а коли вона поїхала до Австрії, її місце зайняла інша. Приємно вразило, що світло в коридорі, кухні, заповненій посудом, ванній кімнаті вмикається-вимикається автоматично, як тільки туди заходиш або виходиш. Всюди чисто, охайно, для безпеки у коридорах працюють відеокамери. А те, що мій поверх був четвертим, і підійматись треба було по гвинтових сходах, — як кому, а мені подобається. Розвішую кілька речей на вішаки (для кожного своя шафка з трьома вішаками), відсилаю своїм дітям повідомлення про прибуття, бо нарешті маю знову інтернет, і виходжу в місто.