На колінцях

Коли по хаті бігає та лазить дітлашня, до якої звертаєшся ласкавими словами, мимоволі пестливі слова входять у твій лексикон. Вчора син, якому вже тридцятка, попросив дати дорогу зі словами: ,,Мені треба ручки помити”. Я усміхнулась, і мені згадалось, що моя мама ніколи не казала слова коліна, тільки колінця: ,,Я встала на колінця”, ,,Болять колінця”, ,,Пшениці вам по колінця (віншування)”, щось таке.

Усе це разом несподівано вилилось у дитячий віршик.

На колінцях

–
Повзе мама на колінцях,
Тато навкарачки,
Навперейми малюкові,
Навзаводи. Лячно
Він під ліжко швидко лізе,
Вже й не видно п’ятки,
А як звідти вилізати,
Геть не має гадки.
Просить мама: ,,Повертайся”,
Просить тато: ,,Сину,
Навпочіпки не ставай,
Зачекай, я вийму.
Не журися і не плач —
Можна все владнати.
Тато з мамою вже близько,
Будуть помагати.”