по ґудзиках вікон що мінять і форми
і смак
час стукає дзьобом
крилами плеще мов мече
гарячими стрілами
він не питає
під вечір
сам проникає у душу
впускай
не впускай
так
затихаючи
шафи будинків риплять
ключами квартир
шухлядами поверхів
тіні
за люльками світла лягають на стіни та скрині
давно не потрібні покинуті
та все стоять
з часу збиваєшся
зрештою пощо тобі
в світі твоєму він анітрохи не важить
серцем обходиш усе
що для тебе щось каже
і обіймаєш думками усіх
хто торкнувся душі
(Галина Мирослава)
