вона поспішає
туманом несеться в сльозах
і губить ключі
та втрачає слова
мчить як птаха
що ріже
напнуту сорочечку неба на цвях
під нею земля як живіт
що чекає на крик немовляти
вона поспішає прибрати
хапає під руку біжи
а як не встигаєш то чуєш вітрище у спину
тут постіль біленька лежатиме
шепче не мни
перепрана небом
перебрана щоб для дитини
вона поспішає служити
їй роги корон
не тиснуть ні серце ні голову
мусить
як воїн як праведник
вічний закон
вона його не порушить
(Галина Мирослава)
