Нотатки з подорожі до Братислави.Розповідь п’ята.Братиславський замок

Нотатки з подорожі до Братислави

Розповідь п’ята

Братиславський замок

Після замку Девіна мене переповнюють думки й почуття, надходить стан, чимось схожий на такий, що відчуваю, коли слухаю “П’ять Танців…” Валерія Антонюка (https://www.youtube.com/watch?v=bGM5hfH8ews&feature=em-uploademail).

Вирушаю і я ,,брати славу” до Братиславського замку, щоб відчути століття, які пробігли через нього, залишаючи свої впізнавані та тьмяні сліди.  Щоб дістатись до Братиславського замку, найважливішого замку Братислави, який зображений на гербі міста, від станції біля Нового мосту, підіймаюсь сходами угору й опиняюсь на Жидівській вулиці, словацькою Židovskі, що наче зависає над дорогою, з іншого боку якої старі добротні мури старого міста, можливості підійти до яких ближче поки ні в кого нема, на брамі висить пояснення чому, що, безумовно, не зменшує суму. У Братиславі Жидівська вулиця знаходиться за межами історичного центру міста. Традиційно євреї, займаючись здебільшого прибутковими видами діяльності, завжди скуповують будинки у центрах міст, проте у Братиславі склалось по-іншому з XIV століття, коли їх витіснили з міста перший раз, пізніше, після погромів у XIX столітті, їхнє проживання і діяльність обмежили гетом. Я вже виходила на цю затишну вуличку у день приїзду до міста, бачила, що на ній є музей єврейської культури, лише один раз я відвідувала музей єврейської культури. Це було під час Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ у Чернівцях, повна назва — Музе́й істо́рії та культу́ри євре́їв Букови́ни, він складається лише з двох кімнат, однак екскурсія та деякі експонати справили на мене сильне враження. Якщо вистачить часу, зайду сюди, до речі, під час пішої екскурсії у день прибуття мені показали міську синагогу, єдину ортодоксальну синагогу, що збереглась з 1923-1926 років. Зараз планую скоротити відстань, щоб піднятись на вуличку, з якої якнайшвидше можна дістатись до замку. По дорозі, спокушена вказівником до музею годинників, що стоїть на розі вулиці Жидівської та Миколаївської, Mikulášska словацькою, заходжу до будинку ,,У доброго пастиря”. Він збудований у 1760-1765 роках у стилі рококо. Вважається одним з маленьких шедеврів центральноєвропейської міської культури. На фасаді бачу ілюзорне вікно. З трепетом читаю перші кілька слів. Люблю львівську колекцію годинників, цікаво, що побачу тут. У музеї виставлені годинники від кінця XVII ст. до кінця XIX ст. Вони не просто звідусюди, а зроблені здебільшого братиславськими годинникарями, які мали свій цех з другої половини XVIII ст., що складався з двох груп годинникарів: майстрів наручних годинників і майстрів великоформатних. Перша письмова згадка про виробництво годинників у Братиславі датується XV століттям. У музеї мене чекає колекція сонячних годинників, пісочний годинник з чотирьох секцій, годинники-скрині, типові для Центральної Європи, є також годинник з вежі церкви села Девін біля замку. Гвинтовими сходами підіймаюсь поверх за поверхом, аж поки не доходжу до останнього поверху виставки — четвертого. Люблю гвинтові сходи. У Братиславі їх дуже багато, як і зображень змії. Зрештою, гвинтові сходи дуже нагадують братиславських змій. Кімнати музею мініатюрні, як на мене, подекуди видаються затісними для представницької колекції. Є тут годинники-картини, подібні до тих, які доводилось бачити у Львові, деякі з них з музичним супроводом. Символічне позначення періодів життя на двох годинниках вразило найбільше, особливо на годиннику 1886 року за проєктом скульптора Йогана (Яна, Януша) Фадруса, уродженця Братислави. Та маю йти далі. Переді мною вулиця на честь Миколая, мене саму планували назвати Миколая, бо народжена в день Святого Миколая, щоправда, батьки не ризикнули. На цій вулиці стоїть старовинна барокова церква Святого Миколая, збудована на місці готичної споруди, поваленої у 1526 році разом з багатьма спорудами за межами міських стін під час підготовки турецької облоги, на цьому місці виявлені залишки ротонди 11 століття. Спочатку це був римо-католицький храм, з 1936 року, коли Підграддя (Підзамче) стало частиною Братислави, церкву віддали греко-католицькій громаді, однак після Другої світової війни комуністична влада Словаччини, як і Радянського Союзу, точніше, за ,,порадою” звідти, почала жорстокі переслідування греко-католиків, а церкву віддала православній громаді. 28 квітня 1950 року в Пряшеві, центрі Словацької греко-католицької церкви, до якої належало чимало словацьких українців, на зборах комуністів оголосили про розпущення греко-католицької церкви Чехо-Словаччини, повідомили, що У́жгородська у́нія 1646 року з цього моменту скасована, духовенство і віряни церкви стають автоматично вірянами Православної церкви. Довго ходжу вздовж мурів замку, що ремонтуються, шукаю входу, він аж з протилежного боку. Минаю одні ворота, за ними значно величніші інші, нарешті бачу розкішний палац. Дуже добре доглянений. З чудовими воротами, названими на честь короля Сигізмунда Люксембурзького, і пам’ятником Святополку (Святоплуку, ? — 894) з династії Моймировичів, племіннику великоморавського князя Ростислава (Растислава словацькою). Пагорб, на якому знаходиться Братиславський град, заселявся людьми задовго до Римської імперії, приблизно під час появи єгипетських пірамід (2-га пол. 3-го тисячоліття до нашої ери). За кельтів цей акрополь набув особливого значення. За часів Римської імперії, межа якої проходила по Дунаю, тут стояло римське прикордонне укріплення. Про часи Нітранського князівства і Великої Моравії, яка виникла наприкінці VIII — початку IX після того, коли Нітранське князівство об’єдналось з Моравією, свідчать залишки базиліки, виявлені на східній стороні тераси IX століття. Перша письмова згадка датується 907 роком. Час найбльшого розквіту замку — період, коли Братислава була столицею і коронаційним містом Угорського королівства. Град був резиденцією монарха, у коронаційній вежі зберігаються регалії угорських королів. 1811 року замок згорів. Його кілька разів реконструйовували. У Братиславському замку народилася 1207 року свята Єлизавета Угорська, що веде свій родовід від Великих князів Київських з роду Мономаховичів і Ярославичів. Сучасний вигляд монументальної будови оформився при пізньоготичній перебудові за часів короля Сигізмунда Люксембурзького, розпочатій в 1427 р. У 1431–1434 рр. був побудований великий двоповерховий палац. Сучасний Град, який зверху виглядає як правильний чотирикутник з подвір’ям всередині, — вияв тенденцій часів ренесансу і раннього бароко. Остання велика перебудова 1750-60 років змінила призначення Граду з укріплення на місце розташування габсбурзького королівського двору, у 1760 році за проєктом Гільдебрандта був побудований величний палац Терезіанум з картинною галереєю, бібліотекою і зібранням предметів мистецтва. З того часу замість військових укріплень з’явились французькі сади, оранжереї, тераси, вольєри, літній і зимовий манежі, стайня з цінними породами коней. Після смерті Марії Терезії Йосип II розмістив тут навчальний центр і семінарію католицького духовенства. У ті роки (1783-90) йшла боротьба за народну словацьку освіту. На чолі цього руху став Антон Бернолак, перший кодифікатор словацької мови, в основі його варіанту, скоригованого пізніше, лежав діалект Трнави. У 1811 році замок згорів і аж до 1953 року лежав у руїнах. Зараз Братиславський град такий, який він був у Терезіанську епоху кінця XVIII століття. Окрім бароко, у замку збереглись сліди готики й ренесансу. Тут виставлені цінні історичні експозиції з найдавніших часів до наших днів. Можна блукати годинами, що й роблю. Замок настільки просторий, що ні стіни, ні стеля зовсім не тиснуть. Спускаюсь донизу, де прекрасна експозиція про кельтський період. Обходжу поверх за поверхом. Цікавлюсь виставкою словацького скла. Ми завжди говорили чеське скло, маючи на увазі як чеське, так і словацьке, словаки ж вловлюють відмінності, які для ока, не налаштованого сприймати деталі, не легко помітити. На саму гору традиційно ведуть спіральні сходи, звідки можна поглянути на Братиславу, це місце не дуже підходить для огляду міста, якщо чесно, в інших місцях Братислави, зокрема, у цьому замку, є значно кращі місця для цього. Спускаюсь. Обходжу з усіх доступних боків, милуюсь різнокольоровими перчиками у затишному садку, плануванням. Вельможно і просто водночас, можна посидіти на лавочці, про все забути, лише милуватись… Однак вечоріє — час спускатись донизу. Виходжу на вулицю Замкову.