Нотатки з подорожі до Братислави.Розповідь четверта. Де він, Девін?

Нотатки з подорожі до Братислави

Розповідь четверта

Де він, Девін?

Бажанням побувати у замку Девін на крутій скелі, 212 метрів, я жила від моменту, коли про нього почула. Тоді я ще не знала, що на найвищому оглядовому майданчику цієї скелі відчую те, заради чого варто їхати навіть на другий кінець світу. Якби була птахою, звила б собі тут гніздечко, як це роблять місцеві ластівки, а також чайки, і щодня підіймалась би над цим градом (так називають словаки замки) високо в небо. Тут надзвичайно легко дихається навіть тоді, коли вітер майже зносить голову, як було це зі мною, з одного боку горбами вітаються гори, з іншого розтягуються у неозорість австрійські долини з вітряками, а під скелею стрічаються і беруться за руки Дунай, цей стриманий, а то й нестримний Істр, з красунею Моравою, щоб разом зайти у спільні береги й нести себе одним подихом великого континентального шляху між Заходом і Сходом. Я б літала над Дунаєм, який виринув, точніше — вирибнув, з-під землі з природних валів німецького Чорного лісу, Шварцвальда, і тече через Австрію, Словаччину, Угорщину, не забуваючи принести своє води до Боснії та Герцоговини, Хорватії, Сербії, Румунії, Болгарії, Молдови, ручкається з Україною, аж поки не знаходить свою неділю, свій спочинок у Чорному морі. На руїнах Девіна раптом відчула себе птахою, ,,що не зжилась з долинáми”, і якій чим вище від землі, тим натхненніше… (https://www.youtube.com/watch?v=n8UDHc-lSbU)
Я хотіла потрапити до Девіна якнайраніше, щоб мати більше часу у другій половині дня. 29-ий автобус біля Нового мосту повільно долає 8 кілометрів від центральної частини Братислави, проходжу кілька вулиць пішки — і до восьмої ранку я вже на місці. На жаль, музей, який обіймає усю територію замку, працює з десятої. Однак це зовсім не засмучує, маю можливість поблукати поміж дерев, спуститись до Морави у тому місці, де вона готується до злуки з Дунаєм, вичитати записи на виставлених вздовж дороги вказівниках, звернути увагу на застереження і таблиці з інформацією про місцеву флору і фауну. Ця територія — частина лісостепового заповідника Девінська Кобила (Devinska Kobyla), у північно-західній частині якого знаходиться піщана дюна Сандберг (Sandberg) з відкритими багатоярусними шарами стародавніх скам’янілостей. Розглядаю огороджені руїни знизу, у деяких місцях камінь легко може посипатись, завмираю з опущеною головою і родинними спогадами біля Брами Свободи, пам’ятника жертвам комунізму , якби не підійшла ближче, не надала б значення, пам’ятник жертвам комуністичних злочинів у Львові, споруджений навпроти колишньої катівні «Тюрми на Лонцького», змушує зупинитись, стрепенутись, замислитись, щоб не допустити знову, а ці ворота нагадують, що свобода завжди знайде шлях, що силою нікого й ніщо не утримаєш. Йду вздовж Дунаю, назустріч мені мчать велосипедисти кількома потоками, майже всі привітно усміхаються і кажуть якісь вітання, здебільшого англійською мовою, хоча між собою переважно перемовляються німецькою або угорською. Кілька місцевих рибалок сидить з вудочками біля Дунаю. Погляд притягує велике скульптурне серце, не так давно, мабуть, поставлене, воно стоїть обабіч з протилежної від Дунаю частини дороги. Маю достатньо часу, щоб порозглядати місцевість, посидіти на лавочці й навіть погойдатись на гойдалці навпроти входу до музею. Музей відчиняють рівно о десятій, заходжу, за мною вже вишикувалась група молодих словаків, кілька сімей з малими дітьми, з однією з яких ми пізніше пересіклись, обмінялись усмішками, а ще перемовились кількома словами. Молоді батьки з чотирма дітлахами, найменше з яких ще не має рочку, виявились угорцями з Румунії, які щороку навідуються сюди, кажуть, що їх це місце тягне, крім того, батько дітей, історик за фахом, любить знайомити малих з місцями, пов’язаними з історією угорського народу.

Руїни старих замків і храмів викликають у мене дуже сильні почуття, значно сильніші, ніж відреставровані будівлі, вкриті гримом, заказковані, від чого виглядають не зовсім щирими. Руїни ж навпаки — вони проймають, говорять своїми ранами, своєю заглибленістю у себе, якоюсь незахищеністю, оголеністю, і разом з тим спокоєм перетривання бід і часу. Дунай, багатий рибою і дичиною в навколишніх лісах, здавна вабив сюди красою і можливостями, викликаючи бажання селитись біля нього або рухатись ним далі, аби освоювати нові землі, він годував і спонукав до торгівлі, відкриваючи шлях до Чорного моря, а, перетинаючи знаменитий Бурштиновий шлях від Середземномор’я до Прибалтики, помножував можливості. Поселень на цих землях було дуже багато, тут жили кельти, римляни, залишки римської фортеці твердо нагадують про це, готи, герули, лангобарди, слов’яни, авари й багато інших, усі залишали якісь сліди, однак найвагоміших періодів розвитку Девіна виділяють чотири: гальштатський (7-6 ст. до н.е., Календерберська культура залізної доби у Центральній Європі.), кельтський (з 3 ст. до н.е., у Братиславському опіді знайдені свідчення про кельтський монетний двір), римський (за римлян Девін входив до системи оборонних укріплень Лімес Романус), великоморавський (за правління Великоморавії, першої незалежної слов’янської держави у Словаччині, замок Девін називався Довіна, ,,ім’ям дівчини”, як звернув увагу король Франції Людовик II Німецький, про що написано у “Фулдських аналах”, інша назва: ,,Хроніки Фулду”(Annales regni Francorum orientalis)). Для словацької національної історії найбільш значущим було 9 століття і правління великоморавського князя Ростислава (чеськ. Rostislav, словац. Rastislav, 846 – 870). Ростислав — єдина історична постать в історії Великої Моравії, чиє ім’я асоціюють з Девіном. Ростислав побудував тут масивну фортецю, захищену не лише природними умовами, а й складною системою оборонних укріплень. На території замку постала Великоморавська церква. Ростислав прийшов до влади 846 року завдяки Людовику II Німецькому, який сподівався, що зможе маніпулювати князем. Спочатку Ростислав дійсно уникав сутичок та війн із сусідніми країнами, але вже у 850 році позбувся впливу Людовика II й відкрито підтримував його ворогів, навіть вигнав баварських місіонерів з країни. 855 року Людовик з великою армією напав на Великоморавію біля фортеці Девін, зруйнував околицю, але був відбитий. Перемога Ростислава окрилила, він наважився на каральну експедицію — набіг у Східну марку. З цього часу почались тривалі війни з франками, метою яких була незалежність. Для того, щоб остаточно покінчити з впливом східних франків, Ростислав разом зі своїм племінником Святополком (Святоплуком словацькою, Svätopluk, чеською Svatopluk; ? — 894) звертається до візантійського імператора з проханням дати йому вчителів, внаслідок чого до Словаччини у 863 році приїжджають два брати: Кирило (тут його називають ім’ям, даним при народженні, — Костянтин, Константин словацькою) і Мефодій. Вірогідно, що брати перетнули Дунай в районі Девіна. З того часу завдяки візантійській місії словацька територія потрапляє до числа європейських культурних країн. Велика Моравія досягла свого апогею і найбільшого територіального розмаху під час правління Святополка, який остаточно вивів державу з-під влади східних франків. Однак його смерть у 894 р. спричинила занепад імперії. Після розпаду Великої Моравії Девін потерпав від австро-угорських конфліктів. Один за одним змінювались власники, одні з яких здобували, інші отримували замок у власність як спадок чи подарунок, одні брались до розбудовування, інші лише латали діри.
Наприкінці 12 – початку 13 століття фортеця переходить у власність угорської королівської корони й стає частиною лінії прикордонної оборони чесько-угорського кордону. Починається будівництво кам’яного замку. Майже на сто років Девін стає королівською власністю. Доля замку і містечка навколо тісно пов’язана з багатьма знатними у Європі родами, зокрема, з Миколою Ґараєм (Mikuláš Garay) та його родиною, родом з території нинішньої Хорватії. У XVI ст. замком опікувалась угорська родина Баторі, вона суттєво зміцнила його. Остання родина власників замку — родина Пальфі (Палфі), вони придбали Девін разом з іншим майном у 1635 році. Замок Девін за час володіння ним Пальфі цілком щасливо уникнув долі більшості словацьких замків, тобто не був зруйнований після Сатмарського миру 1711 року. Після поразки Османської імперії у XVII ст. замок перестав відігравати важливу роль. До речі, останній раз фортеця використовувалася за призначенням у другій половині XVII століття під час походу турецької армії на Відень. У замку можна подивитись на історичну експозицію в реконструйованому ренесансному палацовому крилі. Збереглись руїни ранньохристиянської каплиці 4 століття і фундамент великоморавської церкви 9 століття. Підходжу до великих кілець 55 метрової криниці, у словаків криниця називається студнею, у мене в родині теж так кажуть. Поруч бачу виставлені сучасні роботи, є й роботи, що нагадують про злочини комунізму.У 1809 році наполеонівська армія підірвала замок. Пальфі не стали докладати зусиль для його ремонту, замок почав занепадати, згодом був переданий селу (Девінське Нове Село). Угорський уряд у 1896 році з нагоди тисячоліття угорської держави спорудив на скелі верхнього замку монументальний пам’ятник воїну Арпаду, що мав символізувати перемогу Угорщини над Великою Моравією. Через три роки після закінчення Першої світової війни, 21 січня 1921 року, його підірвали під час змови чесько-словацьких легіонерів. У володінні поселення замок перебував до 21 січня 1939 року, згодом перейшов до рук Чехословаччини.

Мовчазні руїни Девіна, оспівані у легендах, намолюються легендами, щодня обходяться вітром і відвідуються людьми, навіть коли безлюдніють, живуть пам’яттю і своїм життям.За радянського часу туристи тут були небажаними, частину замку зі сторони Дунаю перекривали, адже неподалік знаходиться кордон з Австрією. А доказом про те, що люди намагались тікати з соціалістичного ,,раю”, став вчинок одного словака, який стрибнув зі стіни на дельтаплані й без перешкод проскочив кордон, приземлившись на території Австрії.Останні роки Девін доглядається, реставрується, оновлюються музейні експозиції.
У Девіні на камінні, металі, документах дуже багато зображено змій, їх і в Братиславі чимало. Змії завжди вважались символом безсмертя і вічного життя, були неодмінним атрибутом святих. Вони тут всі у вигляді спіралі, що тягнеться догори. Саме життя людини чи народу схоже на змію, що звивається, кусає, а все одно намагається підніматись на вищий щабель попри весь сум, попри всі страждання.
Девін для словаків символізує слов’янське минуле й національну гордість. Для них він є символом початку держави. У XIX ст. значення цього місця набуло особливої сили, велику роль у цьому відіграв Людовит Штур. Патріотично налаштовані словаки приходили сюди, щоб присягнути на вірність нації та її ідеалам. Попри історичні складності перебування у соціалістичному таборі у 1961 році замок Девін був оголошений національною пам’яткою культури
https://www.youtube.com/watch?time_continue=6&v=pLn1kQ7bbXw
Девінськими називають річкові ворота, де Дунай пробив річище між Малими Карпатами.

Та пора повертатись, хочеться ще побувати у Братиславському замку. Обіймаю серцем Девін і чимчикую до автобуса.