“Нехай станеться твердь посеред води…”
( Буття 1.6.)
***
Серце – долоня
З пальцями, складеними докупи,
Заповнена морем,
У тiло вiчністю врiзаним
Поміж стiнами плачу
Та вибухами смiху гротескного
Над проминучим,
Що хапається накрутами
Довкола розпеченої стрiли,
Як довкола правічного каменю
У надії відкинути його потоком на берег
З оком навшир,
Видобутим водою
У пошуках виходу.
—————-1—————-
***
Межи ріками пам’яті
На горщиках битих
Мури муруються
Голоси тримати
Від печерного оклику
Над тишею
Спів возносячи
Непроминальний
Межи ріками межи горами
Межи серцями нашими
————–2——————–
***
Ковшем долоні час черпається
Ніч на гаку місяця кріпиться
Поколінням розпіреним
По коліна у косу лінійку
Яке почасти
Переплутує мандри в гори
З мандрами вгору
А то й спокусливою для вуха
Мандрагорою
Розлягається серце
Щодня знову відкривати усмішку
На подиві вирослу
—————–3———————-
***
Зрiзанi квiти
У водах пам’ятi
Тримаються
Шлейфами
Нуртують хвилi
Округлюють
Нерушені острови
Куди душа прагне
Захисту потребуючи
—————-4———————–
***
I веде вечір за порiг
За обидвi руки узявши
Кругами
I розсипається сталева луска лат місячних
На знаки дорожнi
Оддзеркалюючи
Звуком
Час кулею проноситься
А мовчазних зозуль більшає
—————–5———————
***
З нутра часу виприскується пiна
Вимиваються iмена обличчя ноги
З-під пороху
Нині піднімає свій погляд до вчора
Оголошуючи себе iндикатором
І ти не можеш відмовити йому
Позаяк
Воно виношує майбутнє
——————6—————–
***
Все викладається по черзi
Спочатку нiж
Що влягається праворуч вiд
Фаршированої райськими яблуками
Рибини Часу
Потiм
Лівіше
Виделка з довгими гострими iклами
Вона мiцно триматиме
Вiн буде рiзати
Однак
За її планом
—————–7——————-
***
Бачиш проділ дороги
Ріст
Зелених смуг на узбіччях
По ліанах дощів зіп’ятих
Вчуваєш набриси звуків
Що б’ються живчиками
Намагаючись затулити
Свіжі хрести обабіч
Начебто виставлені
Пишатись болем
Котишся далі
Минати каміння
Що обростає забуттям
Древніючи
—————–8—————–
Мисливець і жертва
Тебе несе шал
Ти витягаєш нагострений лук
І прицілюєшся в даленіючий обрис
Він обертається
Йому здається хтось кличе
Хтось його потребує
За ним побивається
Він би
Але ти обтираєш піт рукавом
Поправляєш холоші штанів і кажеш засадничо
Нарешті
Розправляєш плечі
Та відпускаєш свого вірного пса
На пошуки жертви
—————9———————
Вода
Вода стрибала рвалась як вогонь
І навкруги несла свої струмини
Виточуючись виразно із глини
Змією жилки з-під виразних скронь
Ставала центром погляду твого
Розлагіднивши навіть неба доли
Шукала виходу із лунки суходолом
Не в змозі бігу стримати свого
Живила всіх кого лишень знайшла
Наснажувала все що було поруч
І поміж пальців і твоїх тікала в море
Де вийти в небо вдалині могла
—————–10———————–
***
Осипаються гори
Ділячись висотою
І повняться
Хлібини землі торкаючись
З глибин сили набігають
Щоб дихання відкрити
Повсюди несуться
Як віншування
Метал панцирів плавлячи
Силою живучою
Оживляти призначеною
——————11———————-
Менгіри
Менгіри зорям ставлять на землі
Вдивлятися у космос як у воду
На повен ріст на позосталі дні
Ословлювати досконалість коду
Поміж висот простуючи рости
Як дихання що виростає в мову
Широку ув обіймах глибини
Для відгуку небес
Дзеркал основу
Потужністю печерних надр душі
В крик проростати із наскельних знаків
Із фресок храмів з вод і порохів
Земними зорями
Відтак і
Небо
Випале з долонь
Піднести вгору сурмами і співом
Повторюваним
Тон паде на тон
І позостане поза яв менгіром
——————12—————–
***
Кружкома рій кружляє
Рай нараює
У повітрі кру крупенить
Круговертне
І душа виривається
Від вирви подалі
Наодинці перед Ним
На коліна збиті впасти
Передісторію повідати
Перед історією не схиляючись
Хіба все золото по світах пішло
Хіба уся земля по кишенях розсипана
Хіба тільки мертве море захистити може
Хіба
——————–13——————
Гойдалка
Гойдалка
Хитнувшись вище
Обдасть не тільки вітром
Міраж рівноваги
Непоголеною певністю
Втиснеться в шкіру
Розсіятись
Широтою нового підйому
Різко несучого вниз
Піднятись
Виклично
——————–14——————-
***
Зачаїшся чайкою
Навіть повітря не забринить
Лише вузлики сітки невигадливої
З-перед очей відгортатимеш
То либонь туман
Сліпотою на тебе насувається
Щоб домів тягнутися
Там тебе так багато
Більше ніж цілого світу поза серцем
Світу викладеного бруківкою майстерно
Для диліжансу
Холодом відстукує
——————–15——————–
***
По кладці місяця
Шаріючись від наслання смерку
Наче під натиском протягу
Проносишся над собою
Тишу оберігаючи
Одкриту по саму душу
В якій роки гніздяться
Соломинка за соломинку зачепившись
Від решти часу одрізати норовлять
Подумки пориваєшся ухопитися за ріжок
Він грає напрочуд високо
Граційно блимаючи серед заглибин
Прапором білим ясності
Що привідкрита завжди
Обіцянкою
Подарувати себе на вершині
—————-16——————–
***
Ати-бати…
А ти, батьку, кому дітей
Викохуєш?!
Нехай-но добре заховуються –
Буде кому
Кістьми під ноги лягати панські,
Катиїзм вивчаючи.
Вчи-вчи
Голівоньку загинати,
Аби над ню сокиронька не стала.
Цюк – і нема непокірної,
Хіба страх долиною шириться,
До віддиху дослухаючись.
Ати-бати…
Учи-учи своє зневажати,
Насамперед німоти научай,
Аби-таки язичок прикусити
В павутинні говірки чужої,
На підбори високі поставленої.
Ати-бати…
Потім їх вулиця підучить
Як-то модно
Свого зрікатися.
Тобі таке навіть не снилося,
І дай Боже, щоб не снилося.
Ати-бати,
Буде кому труну рихтувати
І по пращурах тракторами проїхатись.
——————-17—————-
***
Розвесніє душа зорями
Велич викохає
І в ліярні дзвонів небесних
Срібло потече
Виспівувати
Поривати
Зіницю сонця
З-під повік
Як жилу золотоносну
Щоб вогнем серпким
Сумніви відтяти
І далі йти
———————18——————
Думки
Їх безліч
Одночасно нападаючих
І голосних
Вони рояться
Обмотуються
Жалять одна одну
І розлізаються
Залишаючи петлі
Потокам крові
———————19——————-
Nautilus
–
Під склепіннями мушлі храму
У просторі намоленому
Люди на денці
Одним Nautilus-ом великим
У глибини корабликом запущеним
Відчуття стіни побіля себе
Сила
Триматися
Висота
Випростовуватись
До високого пориву підтягуючись
Із дна нагору
Часу води пробиваючи
Поривом
——————-20———————-
Посеред осені
Уподобившись ночі що присаджує поспіх
Тамуєш буденність
Залишається тоненький шнурочок від кульки
Можна прив’язати до нього нову кульку
Покрученої історії
Можна розвішати на ньому перепраний одяг
Або обплести довкола шиї і затиснутися
Не спізнавши ні віри ні надії
Ані усієї повноти любові
—————-21—————————-
***
Цьому мicяцю,
Зiп’ятому на пальчики,
Який є,
Правда, лише четвертинкою,
Не бракує нiчого.
Милий,
Без наплiчника з тягарем тіла,
Обов’язкiв,
Завчених фраз,
Гострих жал та великої
Мiсткої таці
Для пожертвувань на похорон.
Цьому мiсяцю,
Вочевидь,
Бавитись хочеться
Носиком гострим
По ямках,
Вiд початку свiту непiзнаних,
Не розбираючи,
Чи то фальш,
Чи то ні.
Випробовуючи
Незнане ранiше
Кожною судиною.
Цьому місяцю,
Цій повноцінній частині самого себе
Нинi серпом гратися хочеться
—————22———————
***
На сіні осені
На призьбі висоти
Погладжуючи гострі плечі вітру
Трем розкошує
Неба рушники
Хвилевим тілом повнячи
Нехитро
Біжать краплини навздогінні
Що титри
По стінах вітром
Пензель пробіга
Всамітненим правує серцем
Мітом
Стерпаючи
На виточках листка
Думки читаються як жити
На сіні осені
Ні тіні від жури
Насіння струшене всміхається весніє
Ти йдеш сюди зневаживши роки
Без остраху
Без потерпань
В надії
На сіні
Світ
Розмившись в насінині
П’яніє
На сіні осені
На сіні
—————23——————-
***
Безумовно з дощем під руку
Ти з далеких повернеш площ
Клекотітиме вщем розлука
У займистому тілі
Для прощ
У плавильні такій неминучій
Виплавлятимеш як відсвій
Гріх
Впізнаваний і болючий
Обпікаючи спогадом стрій
Безумовно…
—————–24——————
***
Огортає плечі дощ
Ніч човном а можна
Йти босоніж
Солод рож
Розплескавася
Кожна
Тепла крапля тішить і
Не сягає втоми
Ніч що пестить на чолі
Носить щось знайоме
Щось щемливо дороге
Більше ніж весняне
Піднімаюче
Таке
Що між нами тане
——————25——————
***
Бентежно серцю
Тче його вода
Пливка помежи меж
У горах
Застиглих в стрімкоті падіння
Долу
Базальтами гранітами
Вода
Тягуча і тягка
Тече минає
Позатим лиша
Печаль
Тобі
Вбирати її в себе
Чомусь-таки здається
Просто неба
Нічого більшого від вод оцих нема
—————-26—————–
***
А вітер шастає взад-вперед
Набиваючи ґулі кулаками яблук
І через скручене в трубочку ним же листя
Сам і задихається
Бранки трав під дощу орди лягають
Під блискавок ґрати що страху надають
Може від того що з коралів
зорі на землі роблять
А справжні світила
В корали перетворюють
Щоб цінники на них порозвішувати
Попелом вартість міряючи
—————–27———————
***
Мо’ цар тут був
Овид-нюється звиш
Але пізніше
Як отруйне лиш
Самоотрується
Почезне
Одійде
О Моцарте
Хто чує той і йде
Не сліпить біль його
Не зводить пустота
Бо звук над всім
І він луна луна
Хто чує той і йде
Мо’ цар
Земне
Минаючи
————28—————-
***
Попри все
Виграючи п’ятками
На твою голову босими
У керунку до тебе
Росою
Ранок видзвонює
Мовби з обителі
Затриманого у горлі часу
Проривається
Вільною ніжною квіткою
Квітка кактуса
————–29—————–
***
Одного разу
Обляпаний буднями
Помічаєш
Як витворюється лякаюче мовчання
Все переходить в нічого
Кличучи приступити ближче
У прихований порожнечею спокій
Пробує поглинути тебе собою
Захищаєшся
Листям сліз
Розгойдуючи їх печаллю
—————-30——————-
***
Розпанахаєш небо жалем
Руки зірвеш з благанням ввись
Ти терпляча
Але нездало
Червень з жовтнем обійнялись
Всмак би сонця
Вуста відкриті
Тіл самотніх у певність би лет
Потім
Потім
Ще треба жити
Вповні дихати квітом
Невже
Пориваючи світло в осінь
Перейде темнота межу
І тендітнене украй колосся
Не зав’ється в новому витку
—————-31———————-
***
Усе потопає в очах і у втомі
На обрії літери птаха рухомі
Одніють
І кругляться в неба пісок
Якось поміж віями
Томиться крок
Укожнює крапки
Ця велич крапчин
Осутнює тишу всеявну
Узрим
Живицю вертаючи соснам і міт
Озримо незримий на безтями літ
——————32———————
***
Коли будеш тямити…
Люди будуть будуватися тобою…
( З молитовника, зладженого о. Т.Кострубою
і виданого у Львові в 1941 році)
І будуть люди собою
Час будувати
І будуть будуватись одне одним
Без поспіху
Без хаосу
Викладаючи цеглину за цеглиною
Рівно-рівно
Без зубчика
І буде зозуля співати
Поки не задерев’яніє
Але співу не полишить
Коли тямити будеш
Що будувати
Як
І для чого
—————-33———————
Мамай
Під козацьким сонцем
Видимим лише в темряві
Що від одного берега відстало
А до другого так і не пристало
Козацька душа
То плаче
Коли шабля вітрилом
То сміється
Коли шабля веслом
А то й вуса погладжує
Коли лежить вона безтурботно
І пам’ять гріє
——————–34——————
Голівку ранок тримає
Кажеш благословилося
І знову забуваєшся
Спинитися
Посеред споминів
На персах ріки довженної
Немовлям на часину одпасти
І од сну важко
А від туману
До пояса заголеного
З цигаркою затягненою
Не одна мить загається
А він не чекатиме
На горизонт йдучи
—————35——————–
***
Під рядном шкіри
Накиненим на волосся м’язів
Підрядні думки клубочаться
Кров проступає
На шиї часу
То гребінь руху
Надра розчісує
Кору здираючи
А вона наростає і наростає
Пам’яттю затягуючись
Наче вглиб здовжується
—————36——————-
***
І буде день
І назовуть його буднем
І ніч залишиться
І чайкою душа літатиме
Чайков
І підступний звук
Виораний в тінях білих клавіш
На голос наляже
Отам у грудях
Грудою наметеною
Вітрами шарпкими
Поволі
По волі
Понад днем
Понад ніччю
Перед воротами відкритими
————–37——————-
Сліди від азбук
Будити ранок завжди буде ніч
Свого допоминатись ляжуть тіні
Збиватимуть на лона протиріч
І критимуться у сльозах і піні
Триматиме собою пектораль
Сліди від азбук на полях абеток
І рватимуться малювати даль
Маленькі пальчики відкритих світлом креток
—————-38——————–
***
Бачити дихати нестись
Чути як хлюпає в серці
Річка
Дороги
По меживіччі
Проз час прози проносячись
Проз форму
Проз оране
Незайманим світом
——————-39——————–
***
От і все
Порита борозна
Хваст дощів настояних на митях
Громом переламана луна
Встромлена у даль
Несамовитий
Блиск очей
А на відлогах гір
На поталу перейняті трави
Водокудрий і невпинний вир
Прогинається долівка неба
Мало
Псом приблудним
Ластитись до вір
Коли стільки випало скорботи
По краплині ти втрачаєш зір
Примерзаючи до скелець сліз
Щоб потім
Впасти в сніг
У тишу мерзлоти
Брез яку не знає дух спокою
Поки можеш
Потребуєш йти
Зустрічати сонце над собою
——————–40—————–
Пам’ять роду
Колони смутку
Туги
Ріст віків
Намети часу як обкати грому
Непослідовно послідовний гін
Земного в неземному
Колони зрезиґнованих століть
Удари пульсу
Прискання снагою
Із вушка в вушко тягнучи за нить
Журливу пісню жалю за собою
———————–41—————–
***
Маестро дихав музикою в ніч
Не оступався
Щедро щедрив звуком
Народжувались гори ріки луки
Здіймались гейзери
І сотні всталих свіч
Запалювались зорями
Навстріч
Дрижала скрипка
Голосив смичок
В клубок згорталось змучивши сум’яття
Окрилюючи чорноту всевладдям
Розв’язувались вузлики тривог
У кожній порошині був сам Бог
Маестро дихав
Голосив смичок
——————42—————–
***
Топиться
На далеких глибинах
Сонце
Швидко проносяться судна
Заплескані пінявою
Не дістаючи
Є певна заданість
На вимивання золота
І є нестриманість жадоби
А поміж ними життя збігає
Як і не було
—————–43——————–
***
Запечеться на серці
Жити б
Шасне осінь із вітром вкрив
Помикаючи тишею
Спитий
День розтягне сльозу до зір
Замість коми
Як збіглий промінь
Упаде гнаний гуртом хмар
Розплескатися і наголо
Стати ниц перед вічний вівтар
Званий небом
Облегшить душу
Журавлем утече від жури
Час так тонкне
Що світиться суще
З іншомовної висоти
——————44——————-
Дніпро
“Як понесе з України
У синєє море”
Т.Шевченко ”Заповіт”
Загаснуть слова і розлізуться фарби
за волею часу
Тоді
Знечулене місто
столиця знебарвна
поглине й тебе
На межі
Лежатимеш КИЄМ
вдаряючи в хвилю
Звиваючу з піною вслиз
А дух резервацій бундючнісю ізмів
Тобою кидатиме
З болем реприз
Славуто Славуто
Твій пояс розвага
Наважишся повінню чи
Це місто байдуже
столиця зневаги
Притисне хребет до ноги
Від сорому як
І з якими щитами
Піднятись ковтнувши сльозу
Аби не стиснутись
як вік за віками
В оскіфлену бабу глуху
——————–45—————–
***
Старий гуцул гори до серця підсуває
Як пам’яті стіни
Букові
І люльку розпалює
Димлять гори
Хребти випинаючи
Аж бубни чути
З самого Бубнища
Коли б то
З минулим зустрітись можна було б
Легше б стало на полонину підійматись
———————-46——————
***
Дня біле дерево
Під оплески вогнів сонця та часу
Чорніє
І ця чорнота
Не є пусткою
Вона як і поліно гріє
Кого молитвою
Кого сном
Кого жаром іншого тіла
———————–47—————–
***
Я й досі не знаю:
Опікати – це берегти від опіків
Чи завдавати їх?!
———————–48—————–
***
На полє он
Кажеш мені
А я чую Наполеон
І вже бачу перед собою поле
Ратне
А на нім богатиря
Може Муромця
Як мур сильного
На полє он
Кричиш мені
Бо й насправді
Він траву косить
І вона як ворог падає
Щоб тобі сльози виступили
По усьому тілу
Якою була розкішною
Поки не підстригли її накоротко
Як і мову твою
Може виросте
————————49—————–
***
Дні стираються
А Дністер тече
Сходимось
Розлучаємось
А Дністер тече
Від Розлуча втікаючи
Відколи на світ
Вирвався
————————50——————
***
Баскетбольні м’ячі дітей
Норовлять у кошики потрапити
Але не з кожного можуть вибратись
————————51——————
***
Море сплітає пасма рік
У косу одну
І одягає її шапочкою
Та й на мою голову
Розчулюючи
Сльозами
Своїми
————————-52——————
***
Голий це стан
Відсутності або надмірності
Він існує поза межами
Навіть білого та чорного
Голий це вже не король
Справжній король не може бути аж так зовсім голий
Як і аж так зовсім одягнений
Та найсмішніше
Що з великої матерії світу навколо
Яку б дірку не вирізав
Матерія не закінчиться
————————-53——————–
***
Корінням бук по камінню розповзається
То він камінь тримає
Чи камінь його
————————-54——————–
***
Струмок струмку руку подає
Гуртом спускатися легше
І стіжки йдучи з гори на діл
У стегнах ширшають
А на горі бойко як тур стоїть
І кедру карпатському в очі дивиться
Бо є
Ще порох у порохівницях
————————–55——————-
***
Найскладніше
Пізнавати досконалість простоти
І
Занурюючись у глибини кольорів відтінків
Дошукуватись прозорости
————————–56——————–
***
Аскольд кольчугу натягнув з дірами
А ти на рентгені історії
Замість хребта
Лише металеву луску бачиш
До того ж на сіти рибальські схожу
————————–57——————–
Мово моя
Я настільки тебе люблю,
Що без тебе в світах задихаюсь.
Кожен порух твій серцем ловлю,
Душу повнячи з краю до краю.
І пече мене і болить,
Коли струєна чужотою,
Я шукаю й не бачу віч,
Переповнених вплеск тобою.
Я безмежно тебе люблю,
То за що мені та покута:
Серед сотень облич навстріч
Не вловити твій дух, не відчути?!
Ти – повітря і корінь. Вплав
Я зірвусь звідусіль іскристо
Уклонитись святим місцям
Духу твого. З любов’ю.Врочисто.
—————————58———————
***
Прийми мене, ватро життя,
Я іду.
Прискорюю кроки чимдужче,
Палаючим серцем вчуваю струну,
Багатоверхово зовущу.
Раменами храмів тримається вись,
Корінням історії – доля, очима Любові
Відкрита колись
Для щастя під супровід болю.
Прийми мене, ватро життя,
Рубікон.
Пускаюсь іти за тобою
Між іскри надій і пронизливий фон,
Ставати собою.
—————————-59———————
Туман
Туман
Беручи своє
Має звичку поширюватись
Нехай
Під десницею пам’яті
Знак питальний причаївся
Краї у воду опустиш
І в небо подасишся
Куди стільки слідів тягнеться
Естафету передаючи
А збоку
Ті що за швидкістю женуться
На шляхи контрабандні збиваючись
Мети заради
Щоб
Втікаючи від туману
Його розширити
—————————-60———————–
Незашнуровані черевики наповнені твоєю відсутністю
Туляться обсіченими носами докупи
Обігрівати тишу
Сяйним обідком
Прозорої непросвічуваності
Твоєї сутності
—————————–61———————–
***
Коли починаєш чути
як по гудзику розсипаний алфавіт
притихає
нічого незначучими поодинці
приголосними
а над ним ставши навпочіпки
голосять голосні
а я є
у пустому саморозголоссі
починаєш ховатись у слово
мовчанням
—————————–62————————
***
Уподібнилось небо лебедям
Письмена хвилям давніх днів
Сюркотливих
І ти до берега
Все пливеш поки не
Доплив
Поміж плюскоту вволю дихаєш
Сонце втомою порива
Берег певністю манить
Стримує
Тільки течія
Те-чі-я
Прагне серце аби не кривити
Ти ж не знаєш де твій поріг
Горне небо прикривши крилами
Хоче зчистити з тебе сніг
——————————63————————–
***
Навкруги мете і мете часом
Вихоплений з ночі
Вгрузаючий у тебе його погляд
Завалює камінням
Порожнину твого я
Намагаєшся триматись
Випираючи зі спучених грудей
Деркий і повзучий відчай
Вузлуючий до вчора гнучке тіло
Пробуєш йти
З трудом переставляєш задубілі ноги
Дудніючі глухим розвітрям
Загубленого спокою
Навкруги мете і мете часом
—————————–64—————–
***
Заокруглюючи молодече І в поважне О
Заміжнє прагне в заможне
Гідне перероджується в годне
Мовби вужик місяця
Що розпасся від сидіння на престолі
Мовби вужик
—————————-65—————
***
Приймаєш ніч що насувається згори
Анітрохи не потерпаючи
Вона повертає тебе
Розхристаного від першомиті світла
У лоно завжди першої темряви
Повертає забуттям
Заради відродження
Саме в ній починається день
—————————–66—————-
Я стою на своїй землі
“То стрепенися, народе мій, од сплячки
І в злагоді йди до стягів наших”
“Велесова книга”, 7Г
Я стою на своїй землі –
В центрі щастя
І в центрі болю.
Безмір вияву висоти – свою мову –
Несу з собою.
Пісню тишать
І рвуть врозтріп
Центр опори –
Правицю духу.
І болить, що гнилий чоловік
У криницю плює. На муки
Своїм дітям.
В його очах –
Світ – калюжа попід ногами.
Я заледве тримаюсь землі,
Хтось за неї вхопився зубами.
Але це є моя земля,
Тут стоятиму до останку.
Тут моя Україна. Вона
В моїх жилах,
В моїх світанках.
————————67————–
***
Існують висоти, ніколи яких не сягти,
Існують дороги, ніколи яких не побачиш,
Збагнути – не збагнеш, відчути – не буде коли, –
Бо ти – воротар, і немає кінця тому матчу.
А м’яч буде бити, травмуючи, буде сікти,
Заводячи в крик і в безвихідь, і в пастки, де повно отрути.
І хтось, як Петро, відвЕрнеться вкотре, жури
Спізнавши такої, якої вікам не забути.
Вгуст крики розп’ять будуть мулити, рвати, пекти,
І бути стискатиме горло бажанню творити,
А вигуки дикі, зі слиною вихлюп юрби
Летітимуть в тебе, хоч серце хотітиме жити.
Хотітиме жити, бо сонця обійми – нектар,
В нім сила земна, соковита й неземно могуча.
І кожну клітину наповнює вільно цей дар
Щоб ти хоч собі освітив шлях, угору ідучи.
——————————68—————————
***
Вітер гартує сильних.
Втомлений тінню власною,
Танеш, як сніг занулившись,
Танеш під сонцем красним.
Поглядом поміж зорями,
Глісером всковз незжурено,
Не призупинений волею
І для землі загублений.
Схрещення звиклі ліній –
Просто спіралі часу
В ширшому просторі. Іній
Все заступав завчасу.
Тихий, прошитий долею,
Стежиш за журавлями.
Тануть, сягнувши обрію
Серця твого, рядками.
—————————-69————–
Перед престолом чистоти
Перед престолом Чистоти
Коли за мить пробігає історія
-Ті, у кого в серці Україна,
підніміть руки.
Раз, два, три…
Кулеметна черга.
– Ще є?
Дивлюсь на тебе, Україно,
Богоматір землі моєї,
І немає місця живого
На спотворенім тілі твоїм.
Діти твої продажні
Розважаються
Проштовхуванням кілка
Крізь тебе.
Зіржавленого.
Попльовуючи міцною,
Вдало взомбованою лайкою,
Своєю віднедавна.
Вготований
Скіфський меч
Укотре над душею висвистує.
Раз, два, три…
А баба сміється,
Аж боки кругляться,
Вона би з кожним пішла…
—————————70———-
***
Одного разу
Обляпаний буднями
Помічаєш
Як витворюється лякаюче мовчання
Все переходить в нічого
Кличучи приступити ближче
У прихований порожнечею спокій
Пробує поглинути тебе собою
Захищаєшся
Сліз листям
Розвішуючи його на павутинних дорогах
Які вітрами залітними обдуваються
Та обдуваються
——————-71—————————-
***
Чи можна опритомніти
Тікаючи при тому
І чи варто
Де б не був
Місяць все той же
Вимовчаний
І часина за часиною всюди відмирає
Та й латки повздовж
Про дім нагадують
І очі прискіпливі
Все-одно повсюдно полюватимуть
Хоч не в змозі суті з боків добачити
Над тобою ангела крила
І що тобі причинилося мамине
Та вважай напутнє
Щоб камінчики з дороги самі здувалися
Чи є зміст тікати
Коли світло що згори йде
Повсюди однакове
———————72——————–
***
За вітром не взориш
Як не вирячував би він коліна
Як не лягав би при гостинці
Як не красувався би перед очима
Своєю виправою
На рівному місці з-під поли вискочить
Не допильнуєш
Не напутиш
Зірветься помчить
Усіх слухатиме
І нікого не чутиме
Або ж піддасишся йому
Мов те пір’ячко
Покладешся на його волю
І носитиме тебе бадилиночку
По світу
Удавано білому
Невідь-де
Поки не затисне в якийсь куток
Звідки вибратись уже і не зможеш
———————–73————————
***
Вагаєшся
Чекаючи і не очікуючи
Звільнення
Занадто терпінь
Оскрізь
Переконуєш себе що можеш
Насправді можеш
Відпустити
Прощенням покривається усе
Повторюєш
Поза тим
Підловлюєш себе
На незгасимій потребі
Почути
Бодай відчути
У цій незворушності
Хоч натяк на розкаянння
Нестямно ж хочеться
Вирватись
З турбулентних потоків повторень
Живою
Насіниною
Прорвати шкаралущу
Яка вперто
І наполегливо
Не пускає до світла
———————–74———————-
***
Підгорнене коріння
Зопалу вивергнуте з пам’яті
Поступово тишиться
Якось воно та буде
Шепоче сон голосом матері
Втрясеться
Владнається
Лише бережи себе
Надломлена душа
Як цеберко порожнє
Акурат нічого
Не варта
Підгорнене коріння
Зживається з часом
Замирюється
І про себе забуває
Новими пагонами тішачись
——————–75—————————
***
Коли за вітром сивина
Свій розпис ставить поступово,
До вуст покірно прироста
Мовчання, повне сили слова.
Як поспів небезжурних днів,
Як часу гойне заклинання,
Від туги й болю вперестрів,
Висот й низин перекликання.
Наміць зав’язнувши в роках,
Надменшуєш і свічку вгасну,
А місяць тихо в головах
День розчиняє сном окрасним.
——————–76—————————-
***
Підтята трава озивалась росою вітально
Сміливо пірнаючи вся в новостворену шир
Пульсуючи дихала простором йшла на мовчання
Звикаючи слухати шелест і шерехів вир
Притомлений птах виписував коло за колом
Приглушеним криком виводив неначе шукав
Загублену пісню над зраненим полем
Так тяжко звикати до іншого подиху трав
Ударами в спину здавалися подуви вітру
Примарами тіл що гуляють давно без облич
І праглось дощу і зринути прагнулось швидше
Із птахом у небо чимдалі
Чимдужче
Чимпріч
———————–77————————–
***
гребінь неба місяця здіймав
мокрими стискав його пісками
гомін починався від заграв
хлюпаючи самозабуттями
він торкався перлами і мовк
мов коса морська лягав за нами
в мушлях час заводився як вовк
звуком лунити втискаючись між нами
———————–78—————————-
Телефонна розмова
Горобці пилюжаться. А знаєш,
Ми на них так схожі…
Ні? Чому ж?!
Пам’ятаєш хміль, буяння раю…
О, то діти…
Виснуть дні. Чимдуж…
Зачекай. Хвилинку. Не кидай-но…
Розриваєш грані – ближче сни.
Ще немає відчаю в чеканні.
Лише подив.
Не мовчи.
Дзвони.
———————–79—————————–
***
І спочине на горах
погорблений вітер
Набравши поту
Стрімко несучись
від тяжкого підніжжжя
до відкритої на всі боки
маківки
І спочине на снігу
До якого мчав
Шукаючи тепла
———————–80————————-
***
Стривожена хапається за вись
Душа нерівно
Під смичком одверта
Забувшись губить під ногами низ
Поривчаста як вітер і химерна
Притулена до рідної землі
Затовченої барабанним боєм
Де заклинають духів по весні
Розкотисті громи заупокоєм
Прив’язана за маршем до ноги
Під важкотою рук затерплих років
Несе безліття виклавши хрести
На найдорожче і найбільш високе
Виснажують неписані рядки
Ущент із жалем що клубком збиває
Метаючись пострунно узнаки
Із безвісти у безвість добезкраю
————————81———————–
***
Стягнувши бананову шкірку з місяця
Вечір
Кивком голови
В оману вводить
Оголений місяць настільки беззахисний
Що його хочеться ковтнути
Усе поглинається
Тиша
Самотність
І ти
Поки світишся
———————–82————————–
***
Монастирськими стінами вечір пісню зустрів,
В білі коси жасминові тихо сльози заплів.
І затишені боязко розсотались слова,
Спів загас, не поринувши, затулились вуста.
Ти полишена дихати. А куди тобі йти?!
Поривкими потоками б’ються в душу роки.
Світ відстежує серце, щоб спустити на діл
Незворушними жилами затискаючих брил.
Десь в тобі клавесинами пам’ять ніч оживля,
Жоден вітер не стримає – кожна нотка твоя.
І обділена простором, чуєш простір в собі,
Мироносний, розчулений, розгортаючий дні.
—————————-83—————————-
