До Дніпра

Dnieprze! co płyniesz Ukrainą żyzną,
Starą rycerzy i mogił ojczyzną,
Powiedz, kto tobie tyle wody dawa?
I czemu w świecie ogłuchła twa sława?
Czemu tak z góry poszło tobie, Dnieprze
Że świat o tobie zabył, co w najlepsze…
Czy złota Ławra już nie błogosławi,
Że cię mogiła tylko jeszcze sławi?

— Od ujścia mego aż do wierzchowiny
Siedmset i cztery rzek z kolei padło,
I niż, porohów kozackie dziedziny,
I siedemdziesiąt ostrowów usiadło —
Siekierka znaczy i siekierka ścina,
I rozproszyła się moja drużyna,
Choć miała wiarę — nie miała miłości
I pozostały po niej tylko kości…

До Дніпра

Дніпре, пливеш по родючій Вкраїні,
Лицарів славних й могил батьківщині.
Скажи мені, хто тобі дав всю цю воду?
А також чому вмовкла слава народу?
Чому повелося так, Дніпре-славуто,
Що світом про тебе невбачно забуто …
Чи Лавра твоя вже не благословляє,
Невже лиш могилам славу співає?

Від  мого дому аж до Верховини
Сімсот чотири річки йдуть в низини,
І поки  козацьких  порогів сягають,
Всі сімдесят острівців обгинають. 
Сокира править і від неї гинуть,
Розпорошила всю мою дружину. 
Хоч була віра – не було любові,
Її сліди – то кості й море крові.