Ткані тисячоліттями рушники гір
гріють душу
пошаровані пасмами від тілесних відтінків
що граються лише тінями
аж до всебарвності
тануть всередині грудей
веселками
несучи на спинах камінних верблюдів
вистелених килимами
до життя на повну силу
розкручуючи тебе
неначе з сувою
який мамою тримається
матір’ю-землею
до витоків
немає жодних кліток
жодних дверей
на яких миготять таблички
від себе
до себе
немає доріг поперек
лише теплі хвилі
від підйому до спуску
йди
тільки йди
